Листи Понтія Пилата

ЛИСТИ ПОНТІЯ ПИЛАТА Написані під час його губернаторства в Юдеї до його друга Сенеки в Римі НА ШЛЯХУ ДО ЮДЕЇ На борту корабля біля Александрії Ми нарешті в межах видимості Александрії, мій дорогий Сенеко, а завтра ми висадимося. Я проведу тиждень, зустрічаючись зі своїм персоналом, опитуючи претендентів на роботу (зграї греків, звичайно), приймаючи депутації лояльних юдеїв і розмовляючи з кожним, хто може бути корисним мені. Потім далі до Кесарії, яка, як ти знаєш, є моєю штаб-квартирою.

Тут, в Александрії, я маю зустріти Валерія Грата, мого попередника на посаді прокуратора Юдеї, і якщо хтось може розповісти мені, як розв’язати загадку ладнати з юдеями, він має бути тією людиною. Не те щоб я не ладнав із ними; я маю намір, і я вірю, що ладнатиму. Валерій показав їм, або вони витримали його, сказав би ти? — понад десять років, тож це можна зробити, хоч ніхто інший цього не зробив. (Валерій Грат був прокуратором Юдеї з 14 р. н. е. до 26 р. н. е.) До речі, мені пощастило найняти двох старих співробітників Валерія для себе. Один — Марцій Руф, його головний військовий офіцер, а тепер мій, що був у відпустці й подорожує назад зі мною. Інший ще важливіший. Він — його секретар Александр. Він юдей, але один із тих юдеїв, що наполовину греки на службі простого римського губернатора. Без них не обійтися. Здається, не можна змусити справжнього юдейського юдея накласти грецьке на поверхню, а якби й можна було, ти був би мало краще забезпечений, бо він не мав би мов. А мови потрібні, запевняю тебе. Є один вид єврейської для їхнього священного писання, є арамейська, якою вони зазвичай говорять, є не-юдеї і для всіх освічених людей, юдеїв чи ні, і є латинська для римського прокуратора і його персоналу (якщо вони не вирішать використовувати грецьку. Александр говорить усіма ними, Александр знає все, мені кажуть, що єдина особа в цій частині світу, яка гостріша за Александра, — це юдей з грецькою освітою. Привітай мене отже з моїм Александром. Я покладаюся на нього, щоб він розповів мені те, чого я не знаю про мою провінцію Юдею, — а це майже все. Є дві особи, яких я в жодному разі не маю образити, розумієш: Цезар Імператор (якого боги збережуть) і мій юдей Александр. (Імператор Тіберій, що панував з 14 р. н. е. до 36 р. н. е.) Марцій, з іншого боку, римлянин із римлян. Він зневажає всіх іноземців, особливо юдеїв. Він знає, наскільки вони нижчі за самих себе. Я говорив йому, що він обіцяв прийняти адреси лояльних юдеїв в Александрії. «Неможливо!» — сказав він. «Їх немає». Іншого дня, коли юдеї було бурхливо, хвиля прийшла й ударила мене в спину, збивши мене. Коли я зміг перевести подих, я сказав: «Зрадливий удар!» «Ми на шляху до Юдеї», — сказав Марцій. Прокула (дружина Пилата) стурбована, що ми тиждень в Александрії. Вона каже, що в неї не буде часу зробити необхідні покупки. Моя власна думка така, що з тієї точки зору тиждень — набагато задовго. Але це справді смішно, що Скарбниця не має зробити спеціальної «дотації на облаштування» чи чогось такого роду. Ти знаєш, мені доведеться утримувати палац Ірода в Кесарії та інший, що він збудував для себе в Єрусалимі, а після того є третій такого ж роду в Самарії. Як у світі бідна людина має утримувати ці величезні місця? Для Ірода все було дуже добре. Він був одним із найбагатших людей у світі, а Юдея була малою частиною його царства. Валерій чекатиме на мене тут зі своїми приватними «пристосуваннями» в цих палацах, і для мене є чималий рахунок до сплати. Крім того, він напевно візьме багато речей із собою, і мені доведеться замінити їх. Тож ти можеш уявити Прокулу, що проводить щасливий тиждень серед того, що, за її словами, є найкращими крамницями в Імперії — набагато кращими, каже вона, ніж у Римі. Ти сам бачиш, як усією справою погано керували з Рима. Коли ми вирішили, що маємо перейняти уряд Юдеї через непокірність юдеїв, ми мали анексувати всю країну, якою Ірод правив від поблизу Дамаска до Мертвого моря, і не залишати його двох синів у володінні великими її частинами. (Примітка: Коли Ірод Великий помер 4 р. до н. е., римляни розділили його територію між його синами Архелаєм, Антипою й Филипом, причому Юдея дісталася Архелаєві. 6 р. н. е., однак, вони скинули Архелая й поставили Юдею в руки римського прокуратора, але залишили інші території все ще в руках Антипи й Филипа.) Це несправедливий податок на прокуратора Юдеї, який має утримувати стан Ірода на частку його доходу. Ну, хтось муситиме знайти гроші, і нема нікого для цього, крім юдеїв. Римський прокуратор не має бути гірше розміщений, ніж напівварварський цар, як їхній Ірод, чи не так? Я кажу Прокулі, що якщо вона хоче килимів і гобеленів, вона має зачекати, доки не закінчить з Антіохією, але вона лише усміхається на це; килим у руці вартий двох у пустелі для жінки будь-якого дня. Я кажу знову, юдеї муситимуть платити. Зрештою, це розумна плата, щоб накласти на них, і вони можуть собі це дозволити. Юдеї по всьому світу — а вони по всьому світу, від них ніде не втечеш — постійно посилають гроші до Єрусалима. (Примітка: Пилат, можливо, мав на увазі храмову данину, яку всі юдеї посилали до Єрусалима щороку. Римські губернатори в провінціях обурювалися цими внесками до центрального уряду в Римі, підтримують юдеїв у посиланні їх.) Ти був би здивований кораблями, які я бачу перед собою, коли пишу, — справжній ліс щогл. Я не думав, що на плаву так багато кораблів. Не дивно, що александрійці кажуть, що їхнє місто — найбільший комерційний центр у світі. Капітан щойно вказав мені на цілий флот великих кораблів з одного боку гавані — прекрасний флот, що перевозить зерно нашим людям в Італії. Він каже мені, що торгівля зерном у руках — кого б ти думав? — звичайно, юдеїв. Він також довірливо сказав мені, що він любив юдеїв більше поза Юдеєю, ніж у ній. Я побачу. У будь-якому разі я радію, що, хоч я міг легко мати важливішу провінцію, коли я буду в Юдеї, я буду губернатором, головним збирачем податків і головнокомандувачем — усім в одному. Я напишу знову, перед тим як ми вирушимо до Кесарії. ПОЛІТИКА ЩОДО ЮДЕЇВ Александрія Я знайшов твій лист, що чекав на мене, коли я висадився, і я поспішаю подякувати тобі за нього. Я вважаю себе щасливим, що ти, хто такий зайнятий і робиш собі таке блискуче ім’я в судах, мав схильність і час написати мені довгий лист добрих побажань і порад. Це було також прозорливо з твого боку, мій друже, «Пилате», — сказав ти собі, — «імпульсивний, упертий Пилат не зможе сперечатися зі мною; йому доведеться взяти мої застереження з собою з Александрії й жувати їх усю дорогу до Кесарії». Я робитиму це, обіцяю тобі, і щоразу, коли я робитиму це, я знову дивуватимуся, що такий молодий, як ти, має бути таким мудрим. (Примітка: Сенеці було близько тридцяти років у цей час.) Держава щаслива, яка може похвалитися не лише Цезарями, а й Сенеками, щоб служити їм, і я стежитиму за твоїм поступом із прихильною

зацікавленістю з мого вигнання серед дикунів. «Що», — скажеш ти, — «дикунів!» Тож це все, чого досяг мій лист, тож це дух, у якому ти берешся за своє завдання? Юдеї не дикуни». Ні, вони не дикуни: я говорю лише, щоб спровокувати тебе. Юдеї високоцивілізовані. Вони розумні й тонкі, працьовиті й наполегливі; вони можуть розщепити волосся з найвченішими й обіграти найхитріших. Тобі не треба боятися; я не недооцінюватиму їх. Але, кажеш ти, остерігайся їхньої релігії, бо на цю тему вони найчутливіші, найсхильніші ображатися, найнеприборканіші в опорі з усіх людей на цій землі. І, додаєш ти, піднявши застережний палець: «Ти знаєш, чого бажає Цезар!» Я знаю. Жодних заворушень, жодних повстань, податки належно сплачені: ось чого бажає Цезар. Проте ти не вдаватимеш, що Цезар любить юдеїв, принаймні в Римі. Саме так, каже мудрий Сенека: у Римі Цезар не любить юдеїв більше, ніж єгиптян. Вони не змішуються, вони окрема раса, вони не приноситимуть жертви богам чи Цезареві, і вони вимагають усіляких привілеїв. Цезар не хоче таких людей у Римі, хоч вони стікаються туди дедалі більше. Вони мають бути у своїй власній Юдеї отже, а у своїй власній Юдеї — залиш їх самих! Чи не така настанова? Чи не засвоїв я твій лист добре до серця? Повір мені, я не втручатимуся в їхню релігію, їхніх священиків чи їхній Храм. Але я чув — а ти, хто знає так багато, хіба також не чув? — що у юдея релігія дуже близька до політики? Що, скажи, має робити римський губернатор, коли релігія стає політикою? Я чув, що дехто з них не визнаватиме жодного правителя, крім їхнього Ягве, навіть не Цезаря. Навіть не Цезаря, зауваж! Нехай вони остерігаються. Я думаю, що Цезар буде дуже незадоволений слугами, які не турбуються забезпечити повагу до його влади. У релігії юдеї можуть іти своїм власним шляхом. У політиці вони підуть моїм шляхом, римським шляхом, або я знатиму причину чому. Завтра я зустрічаюся з Валерієм уранці, а вдень — з депутацією александрійських юдеїв, які хочуть віддати мені свої покірні пошанування і (як каже їхній лист) зробити мені подання про полегшення тягарів на їхніх співвітчизників у Юдеї. Від мене, припускаю, очікуватимуть показати, наскільки я кращий чоловік, ніж Валерій, зменшивши податки. Похід за покупками вже в повному розпалі.

ЗУСТРІЧ ІЗ ЙОГО ПОПЕРЕДНИКОМ ВАЛЕРІЄМ Александрія Мій час був так цілком зайнятий, що я лише тепер можу написати тобі, а ми відпливаємо до Кесарії за кілька годин. Що кілька хвилин якесь переривання; але я напишу цього листа, хоч би й спізнився на корабель. Є одна річ великої ваги, яку я мушу сказати відразу, щоб не забути; юдеї можуть зачекати. Ти розповідав мені, пригадуєш, про новий розчин, який ти винайшов для своїх виноградних рослин, — дієвіший проти шкідників, ніж будь-який відомий тобі, і ти приписував йому щедрий урожай, що мав торік. Я звелів своєму вільновідпущенику Леону, який управляє моєю фермою в Лавренті, написати й попросити в тебе подробиці, і буду вдячний, якщо ти даси їх йому. Він винахідливий у всіх таких дослідах і не оминає жодних деталей; можеш бути певний, що не матимеш прикрості, виявивши, що твоєї поради шукали ті, хто не має ані хисту, ані волі якнайкраще нею скористатися. Я бачив Валерія — рум’яного, веселого чоловіка, у захваті від перспективи повернутися додому. Я хотів розпитати про Юдею, але він ледве говорив про щось інше, крім Рима й перегонів колісниць, до яких має пристрасть. Проте він розповів мені досить про облаштування палаців Ірода, щоб стало ясно: мої найгірші страхи правдиві. Він каже, що коли Цезар скинув Архелая, той продав уміст палаців як свою приватну власність, і що відтоді кожен губернатор мусив облаштовувати все наново або купувати «приладдя» свого попередника. «Як я можу заплатити так багато, — сказав я, — на початку свого терміну?» «Позич гроші в юдеїв, — сказав Валерій, — а потім підвищ їхні податки, щоб повернути їх». «Але, — відповів я, — я саме збираюся повідомити юдейську депутацію, що з поваги й захоплення їхньою расою маю намір ласкаво скасувати десяту частину податків». «Чому ні? — сказав Валерій. — Я сам зробив те саме. Але за шість місяців ти мусиш відновити ті десять відсотків, а за дванадцять місяців додати ще десяту частину до того». Він також сказав мені, що я повинен усіляко заохочувати юдеїв, які юрмляться до Єрусалима з Азії й Африки на час великих свят, особливо Пасхи. Поки Цезар підтримує мир у провінціях, юдеї процвітають. Вони подорожують десятками тисяч до Юдеї, везучи свої гроші із собою. «Тоді твій шанс, — сказав він. — Змусь їх платити податок для прибульців, коли вони входять, підвищ митні збори на все, що купується й продається, поки вони там, і наклади особливо важкий податок на всі пам’ятні речі, які вони забирають, повертаючись назад. Вони бурчатимуть, але оскільки вони від’їжджають до інших провінцій, це не має тебе турбувати, а юдеї в Юдеї, допомігши висушити їх досуха, більше ними не цікавитимуться». Мені подобається Валерій. Він знає, що корисне, і він практичний.

Я мав намір описати тобі юдейську депутацію, але це мусить зачекати. Я матиму більше вільного часу, щоб зробити це належно дорогою до Кесарії. Можеш уявляти мене під час подорожі, як я беру в Александра уроки про Юдею. Яка він людина, питаєш ти. Ти знаєш той тип юдея, що агресивний, наполегливий, гучний? Він — інший тип. Він тихий, шанобливий, часто запобігливий — і, якщо я не помиляюся, так само глибоко зневажливий до тебе, і до мене, і до Рима, і до Цезаря, як найгучніший із них усіх. Тепер Александр зайнятий жвавим фліртом з Акме, грецькою рабинею Прокули, гарненькою дівчиною. Він став наступником Марція. Юдей не одружується з не-юдейкою, гадаю, але поза шлюбом вони не особливо перебірливі. НАСТАНОВА ВІД ВАЛЕРІЯ На борту корабля: дорогою до Кесарії Море лише злегка хвилюється, і я не мушу скаржитися, але я радий, що це коротка подорож порівняно з тією, що з Італії. Я мав намір розповісти тобі, що Валерій сказав мені про Галилею. Як ти знаєш, і Галилея, і Перея, яка лежить на схід від Єрусалима по той бік річки Йордан, обидві є володіннями Антипи, сина того Ірода, який, вправно перекинувши свій плащ під час наших громадянських воєн, не лише зберіг своє царство, а й продовжував додавати до нього. Я поскаржився Валерієві, що ці території мали б бути під губернатором Юдеї,

особливо Галилея. Здоровий глузд вимагає цього. Галилея юдейська, вона процвітає й багата, а Єрусалим — її національна й історична столиця. Її мешканці дивляться на Єрусалим як на своє священне місто і завжди подорожують до нього. Чи мріяв би хтось при здоровому розумі розкраяти країну на смуги в такий спосіб, і чому ми маємо терпіти це лише тому, що Ірод мав трьох синів, яких хотів забезпечити? Валерій одразу погодився зі мною. «У цьому є більше, ніж те, — сказав він, — як ти, можливо, скоро з’ясуєш. Галилеяни, як і всі юдеї, ненавидять римлян, і вони незалежні й уперті, як тільки можна. Але коли вони хочуть вчинити клопіт, вони виходять із Галилеї, де не можуть нічого змінити й нічого досягти, і вчиняють його в Юдеї, а це означає — в Єрусалимі. Останнє серйозне повстання було близько двадцяти років тому, коли ми перейняли країну. Клопіт підняв негідник на ім’я Юда, який належав до Галилеї. То було справжнє повстання. Нещасному прокураторові Юдеї Цезар не дозволяє мати жодних повстань; водночас йому заборонено розправлятися з початками заколотів у Галилеї, навіть якщо він знає про них, бо це царство Антипи, і він не сміє втручатися». «Тоді нам слід, — сказав я, — позбутися Антипи». Валерій усміхнувся. «Я чекав десять років, — сказав він, — а він ніколи не давав мені зачіпки». (Примітка: Юда з Гамали очолив повстання в час, коли Ірод помер 4 р. до н. е. Він спробував знову в 6-7 рр. н. е., коли римляни запровадили оподаткування. Саме від партії Юди й Заддока, фарисея, постали «зилоти». Зилотів так назвали через вогонь і палку ненависть, яку вони відчували до Рима. Саме ця неконтрольована ненависть призвела до фатального повстання проти римлян.) Можеш бути певний, що Антипа не дозволить заколоту початися в Галилеї, якщо зможе цьому запобігти, бо він знає, що римляни можуть скористатися нагодою поглинути його царство в Юдею. Він у добрих стосунках із римським губернатором Сирії і має друзів у Римі. Як його лиходійський старий батько, він лестить юдеям, дотримуючись їхніх звичаїв, і тримається при владі, запобігаючи перед римлянами. Усі Іроди однакові. Вони знають, що якби не римляни, юдеї вигнали б їх умить, бо юдеї люблять їх мало, хоч римлян люблять іще менше». Я спитав Валерія, якщо всі юдеї однаково ненавидять римлян, як йому вдалося тримати все тихо десять років. «Це цілком правда, — сказав він, — що всі вони ненавидять нас. Навряд чи є хоч один із них, хто говорив би з нами, не кажучи вже про їсти з нами, якби міг цього уникнути, але вони не всі ненавидять нас однаковою мірою. Є деякі з них у Єрусалимі, які радше терпітимуть римлян, ніж утратять владу й становище, які тримають. Їхні знатні священицькі родини — така пихата ватага, яку можна знайти в Азії, — правили всією країною до часів Ірода. Ірод знищив їхню владу і майже знищив їх самих. Тепер вони знову підняли голови. Ми повернули їм багато їхніх повноважень, особливо щодо їхньої релігії, і, щоб зберегти їх, вони готові терпіти нас. Вони не хочуть, щоб інший Ірод відкинув їх убік і послав їх до ката. І вони не люблять заколоту, хіба що він, імовірно, був би успішним, бо знають силу Рима. Їм не потрібен жоден Юда, чи то з Галилеї, чи звідкись іще, який, піднявши народне повстання, може втягнути їх у конфлікт із Римом і покласти край їхнім привілеям. Вони укладають угоду з Римом. «Ми ненавидимо вас і зневажаємо вас, — кажуть вони, — але на певних умовах ми можемо вам допомогти. Залиште нас самих, і ми триматимемо країну тихою для вас». Бачиш, мій друже, як швидко я вчуся. Я маю працювати з цими священиками в Єрусалимі й виглядати нагоду, якої навряд чи дістану, підставити ногу Антипі. Між тобою, Валерієм і секретарем Александром я скоро стану державним мужем. Усе ж я наполягатиму на збільшенні гарнізону Юдеї. Чотирьох тисяч чоловіків недостатньо. Коли матиму нагоду, я скажу, що мені потрібно більше військ, щоб стежити за кордонами Галилеї й Переї. Я все ж не розповів тобі про депутацію, але напишу знову, перш ніж ми висадимося в Кесарії. ЮДЕЙСЬКА ДЕПУТАЦІЯ В АЛЕКСАНДРІЇ На борту корабля, неподалік Кесарії Тепер нарешті я можу описати юдейську депутацію. Це була більша справа, ніж я очікував, але ж юдеї в Александрії набагато важливіші, ніж я припускав. Є юдейське поселення, яке, кажуть, займає майже половину міста; я знаю, що за день до того, як прийшла депутація, я їхав і їхав, і завжди люди, і плакати, і вивіски крамниць були юдейські. Скрізь діти і скрізь літні сивобороді, поважні й жваво розмовляючи на вулиці. Я ніколи не бачив так багато старих людей. Чи вони колись узагалі вмирають, цікаво мені? Чи лише те, що їх більше помічаєш, бо вони такі різні? Стало відомо, що я маю намір прийняти деяких їхніх провідних чоловіків, і перед палацом префекта міста, Юнія Макрина, в якого я зупинявся, був великий натовп. Ти мав би почути галас, коли з’явилася депутація. Юдеї, яких там було багато, дали своїм співвітчизникам збуджене вітання, гадаю, тому, що вони збиралися напучувати майбутнього гнобителя Юдеї. Це спровокувало юрбу, яка була переважно греками, і вони почали свистіти, потім штовхати юдеїв і нарешті кидати каміння. Юдеї чинили опір, і я думав, що буде бунт. Проте Юній, який звик до такого роду речей і якого розвеселило, що я сприймаю це так серйозно, мав роту військ напоготові, і вони скоро завели депутацію всередину й очистили площу. Все пройшло як годинник. Двоє чоловіків, яких я вважаю греками, були вбиті. Ти ледве повірив би, наскільки юдеїв не люблять у цій частині світу. Натовп називав їх «свиньми», «грабіжниками» й «кровопивцями». Частково це тому, що вони пихаті й замкнені, але греки не можуть пробачити їм, що вони перемагають їх у торгівлі. В Александрії є прислів’я: «Єгиптянин міг би зробити гроші з піраміди, грек — із каменя, а юдей — із піщинки». (Примітка: Очевидно, «кровопивці» — це натяк на чутки про юдейські ритуальні вбивства й жертвування немовлят, поширювані їхніми ворогами з дуже давніх часів.) Александр, секретар, підготував мене до депутації. Він натякнув, що міг би написати мою промову, але я маю намір виголошувати власні промови. «Депутація, — сказав він, — буде важливою: на знак поваги до нового прокуратора її очолять Філон і Александр». Здавалося, він очікував, що я щось скажу. «О так, — сказав я, — Філон і Александр. Я мушу запам’ятати їхні імена». Юній був у захваті. «Не вірю, що ти коли-небудь чув про когось із них», — сказав він. Секретар продовжував незворушно. «Філон має певну репутацію як філософ». «Та він, — сказав Юній, — найбільший живий юдей. Його звуть «Юдейським Платоном», що лютує греків. Я ніколи не читав жодного його слова, але, гадаю, він узявся довести, що Єврейське Писання містить усю грецьку філософію».

«Александр, — додав секретар, — брат Філона і лідер юдеїв у торгівлі й фінансах, як Філон — у літературі». Юній додав, що Александр — визнаний голова юдейської громади, надзвичайно багатий і готовий позичати гроші під добре забезпечення. Я сам подумав, що мушу взяти Александра до уваги. Філон і Александр, фактично, були речниками партії. Я був короткий і по-солдатськи прямий. «Ви, як я чув, маєте подати мені петицію», — це все, що я сказав, коли Юній представив їх мені. Він почав із компліментів Римові, Цезареві й мені. Він сказав, що юдеї говорили тихо, але, навряд чи треба казати, з повною впевненістю, як рівні рівним. Філон говорив першим, оскільки мав стосуватися релігії. Він почав із компліментів Римові, Цезареві й мені. Він сказав, що юдеї завжди важко боролися за свою незалежність, але ніколи не могли надовго її зберегти. Завжди якась велика держава з півночі чи з півдня долала їх: Єгипет, Ассирія, греки, сирійці дали їм мир і нарешті Рим. Сьогодні вони не лише визнавали, що не можуть сподіватися перемогти могутність Цезаря, а й більше не бажали цього, бо Цезар правив — мандрівний проповідник, або так званий патріот, або простий розбійник — і він завжди кінчав тим, що запрошував правителів у Єрусалимі, підтримуваних у здійсненні їхньої релігії, і в цьому уряді. Я перервав, щоб сказати, що є постійні скарги народу проти Рима. Філон відповів, що це було найкраще й найосвіченіше серед неосвічених, неписьменних людей, які мало важили, і що правителі в Єрусалимі, підтримувані в здійсненні їхньої релігії, і в цьому юдеї, були задоволені мати все, як було, за умови, що їх залишать непорушеними у здійсненні їхньої релігії, і в цьому юдеї битимуться на смерть. Вони далі попереджали мене, із запевненнями поваги, що в Юдеї юдеї не терпітимуть запровадження жодного різьбленого зображення — навіть імператорського — до Храму; і вони благали мене не запроваджувати орлів — ані на йоту чи риску зменшити їхні релігійні переконання. Вони казали, сказав він, що зазнали крайнього переслідування раніше, і, якщо треба буде, зроблять це знову. Антіох Сирійський катував і вбивав їх тисячами у своєму рішенні нав’язати їм язичницькі звичаї й зробити їх греками замість юдеїв, але зрештою вони перемогли його. Ірод прагнув зламати їх величністю й розкішшю своїх дарів і хабарів і збудувавши їм Храм, який, казали, був дивом світу, але коли він поставив золотого орла над Храмовою брамою, вони стягли його вниз, бо ані хрест, ані паля не мали жахів для юдея, який боїться Ягве. (Примітка: Антіох Епіфан (175-164 рр. до н. е.) намагався знищити юдейську релігію й «еллінізувати» юдеїв. Успішне повстання, очолене Юдою Макавеєм, ознаменувало провал його політики. Антіох присвятив Храм у Єрусалимі Олімпійському Зевсові й спорудив у ньому язичницький жертовник, який є «гидотою спустошення», про яку говориться в Книзі Даниїла. Орел, поставлений над входом, був символом римської нації та її володіння храмом.) Хоча він сказав, що вважає це непотрібним, він нагадав мені, що юдеї, поклоняючись невидимому Ягве, не приймуть жодної статуї чи зображення живих істот, і що навіть Ірод не ставив своєї голови на власних монетах у Юдеї. (Примітка: Політика Ірода Великого щодо юдеїв була політикою поблажливості, змішаної з підозрою й зневагою. Він не прагнув, як Антіох, «еллінізувати» їх. Водночас, щоб догодити їм, він відновив Храм у найграндіознішому масштабі, але також заснував амфітеатр у Єрусалимі, чий язичницький характер був постійною образою для них.) Я спитав його прямо, чи він пропонує, щоб голова Цезаря не ставала на його власних монетах у межах його власних володінь; але він був надто хитрий, щоб потрапити в пастку цього питання; він лише сподівався, сказав він, що я поважатиму почуття юдеїв у давньому домі їхньої раси й їхньої релігії, так само, як сам Цезар бажав, щоб їх поважали. Я спитав його, чи знає він, що в Римі Цезар наказав, щоб юдеї відмовилися від своїх особливих форм поклоніння під страхом бути вигнаними з Італії або примушеними до трудових батальйонів армії. (Примітка: Імператор Тиверій застосував цей захід сім років раніше — у 19 р. н. е.) Він відповів, що знає, що це так, але що тоді як Цезар не терпітиме окремої раси з особливими винятковими привілеями в Римі, він так само твердий у тому, щоб дозволити їм непорушене користування їхніми релігійними звичаями у їхньому власному домі. Він додав гостро, що всі знають, що це політика, встановлена Цезарем для його губернаторів, і вони вдячні за неї і йому, і їм. Він закінчив петицією: інструкції, дані мені в Римі перед тим, як я виїхав. Валерій також наголошував на цьому. Він повідомив мені, що в Єрусалимі римський губернатор тримає одяг первосвященика під своєю охороною. Він лише передає його первосвященикові напередодні великих свят і отримує його назад, коли свято закінчиться. Це знак влади, якому Рим надає великого значення. Юдеї, звичайно, обурюються цим. Філон запропонував, щоб, оскільки Юдея поводилася так добре під час терміну Валерія, я повернув одяг первосвященикові. Я відповів холодно, що юдеї мусять заслужити будь-яку поступку доброю поведінкою, показаною мені, що я знаю думку Цезаря й виконаю її, і що я маю повний намір дозволити юдеям повне здійснення їхньої релігії, за умови, що вони визнаватимуть у кожен належний спосіб владу Цезаря. Питання одягу, сказав я, було таким, яке лише Цезар міг вирішити. (Примітка: Ірод Великий тримав одяг під своєю власною охороною, і римляни продовжили цю практику. Коли Пилата викликали до Рима в 36 р. н. е., щоб відповісти на звинувачення в поганому управлінні, висунуті проти нього, одяг було повернуто під опіку священиків у Храмі.) Сподіваюся, ти схвалиш цей м’який і обережний вислів. Релігія — це одне; неодмінно нехай вони мають свою релігію. Але коли вони кажуть, що їхні релігійні сумління забороняють їм терпіти символи влади Рима — статую, чи зображення, чи навіть напис, — це зовсім інша справа. Я побачу щодо цього. Не думаю, що Цезар звинуватить мене за те, що я забезпечую повагу до його влади. Я думав, Філон ніколи не зупиниться. Його брат Александр, радий сказати, був коротший. Він був повен бідності юдеїв. Він сказав, що є враження, нібито всі юдеї багаті, але це велика помилка. Юдея була бідною країною, велика її частина гірська й неродюча. Справді багата територія була Галилея. Я знаю це, але люди думали, що Юдея багата через внески, які юдеї скрізь посилали до Єрусалима. Це, однак, були «храмові гроші», призначені для утримання служб і священиків, і їх не можна було торкнутися не більше, ніж коштовностей, даних побожними благодійниками. Він сам, до речі, є одним із тих, які прикрашають сам Храм. Він закликав мене створити мир і задоволення на початку мого губернаторства великим скасуванням оподаткування. Він говорив про моє посилання на клопітних агітаторів у Юдеї й сказав, що його власний досвід як збирача податків у Єгипті був такий, що чим менше

людей оподатковували, тим менш імовірно вони слухатимуть заколот. Я сказав, що розгляну це. Я не міг сказати йому правду, чи міг? Правда така, що губернатор ніколи не потребує грошей так терміново, як у перший рік своєї посади, і що кожен губернатор має нескінченну низку кредиторів у Римі. Якби не його кредитори, чи погодився б хтось правити юдеями? Можеш сказати, що це найневишуканіше почуття. Так і є, але я не завжди можу бути Сенекою. Подумати про незліченне багатство, що тече з кожного міста Азії й Африки і майже Європи до Єрусалима, а я не можу навіть торкнутися його! І, запевняю тебе, я не намагатимуся. Скоро ми будемо в межах видимості Кесарії. Прокула повна хвилювання щодо неї; але ж вона не усвідомлює, скільки років їй, можливо, доведеться жити в ній. ПРИБУТТЯ ДО КЕСАРІЇ У гавані, Кесарія Привітай мене, мій друже, бо я дістався своєї «провінції». Побажай мені тихого й безподійного терміну, без повстання, посух чи заворушень, щоб я міг заробити підвищення і в якійсь вищій посаді, ніж ця, допомогти творити історію. Я залишив Прокулу на палубі. Вона дико збуджена. Вона очікувала, гадаю, знайти намети й дикунів, а ось місто, яке виглядає, каже вона, майже так добре, як Неаполь. Звичайно, у його вигляді немає нічого юдейського. Перше, що ми побачили, за багато миль звідси, був храм із білого, сяючого мармуру високо на пагорбі. Потім обрис великого амфітеатру, також білого. Далі, коли ми наблизилися, висока, темна вежа, що стояла прямо вгору, як здавалося, з води. Ми з’ясували, що вона встановлена на кінці гігантського молу (багато зроблено з величезних блоків каменю. Я не бачив нічого такого разючого, як цей мол-гавань) в Італії. Він виходить півколом від південного кінця міста до півночі; він у кілька разів ширший за будь-яку нашу дорогу, з вежами на ньому й арками, під якими моряки можуть оселитися. Він виступає так далеко до північного берега, що залишає лише вузький вхід із відкритого моря, а всередині нього — пристань тихих вод, у якій ми тепер лежимо. Розмір каменів майже неймовірний, і як Ірод зумів дістати їх сюди, і обтесати їх, і поставити на місце, — більше, ніж я можу зрозуміти. Він, певно, обшукав усю Азію й Африку по вправних інженерів. До того як Ірод збудував гавань і назвав її на честь Цезаря, це місце було просто відкритою й небезпечною стоянкою. Тепер торгівля всієї країни приходить сюди, і багато приходить сюди того, що раніше йшло до Тира, далі на північ. Сподіваюся, ще більше прийде, щоб я міг отримати користь від митних зборів! Коли ми дісталися входу, Марцій вказував мені спершу одну будівлю, потім іншу, і завжди додавав: «Ірод збудував її — він збудував їх усі». Справді він був чудовою людиною, бо це лише одне з міст, які він створив із нічого, і де б він не будував, він ніколи не забував будувати на славу Цезаря й Рима. (Храм, який я побачив першим, присвячений Цезареві.) Коли я дивився й слухав Марція, я вигукнув: «Великий цар, не дивно, що Цезар хвалив його!» (Примітка: Повідомлялося, що імператор Август і його міністр Агріппа сказали, що «володіння Ірода були занадто малі для величі його душі».) Я був вражений, почувши різкий голос коло мене, що казав: «Великий убивця!» — і там, якщо хочеш, був мій покірний Александр, із насупленим обличчям і гарчанням у голосі, виглядаючи так, ніби він ненавидів (як я певен, він і робить) навіть каміння, яке Ірод поставив. «Він сам був юдей», — сказав я, щоб подражнити Александра. Я знав, що Ірод був лише напів’юдеєм, будучи з раси ідумеїв, і гадаю, що якщо є якісь особи, яких юдеї ненавидять більше, ніж чистих римлян і греків, то це люди, які частково юдеї, як ідумеї й самаряни. (Примітка: Ідумеї, чия країна лежала на південь від Юдеї, були переможені у війні й примусово «юдеїзовані» юдейським правителем Іоанном Гірканом I (135-105 рр. до н. е.).) «Він не був юдеєм», — сказав Александр коротко. — «І він був найпідлішим убивцею, який будь-коли вийшов навіть з Ідумеї». «Кого він убив?» — спитав я. — «Я знаю, що він страчував повстанців досить вільно, але очікую, що більшість із них заслуговували не менше. Ти маєш на увазі страти у його власній родині?» «Убивства!» — сказав Александр. (Він досить наполегливий.) «Він віддав на смерть Гіркана, літнього діда своєї дружини Маріамми, а потім її брата. Він віддав на смерть її матір Александру. Він віддав на смерть саму Маріамму, і за це, за справедливістю Ягве, бо він мав глибоку пристрасть до неї, він зазнав мук проклятих. Він віддав на смерть своїх власних двох синів від Маріамми й іншого сина від іншої дружини, який налаштував його розум проти тих двох. Він віддав на смерть — і потім він перелічив довгий список. Я не можу запам’ятати всіх їх — у мене так багато думати — але я знаю, що серед них були два послідовні чоловіки власної сестри Ірода Саломеї. Я спитав Александра, який мотив мав Ірод. Чи це було лише задоволення від убивства? «Ні, — сказав він, — родина Гіркана була з князівського юдейського роду, й Ірод винищив кожного її члена, щоб вона не породила суперника йому самому». «У Римі це звуть державницькою мудрістю», — сказав я, сподіваюся, не необачно. (Примітка: Очевидно, небезпечний натяк на ревнощі й підозру, з якими імператор Тиверій ставився до всіх можливих претендентів на імператорську владу.) Я спитав Марція, яка його думка про Ірода. Він був задумливий. «Великий князь, — сказав він. — Він мав великі ідеї про все. Цезар Август мав рацію, коли сказав, що Ірод був достатньо великий, щоб правити і Сирією, і Єгиптом. Він був найхитрішим чоловіком, з яким Рим мав справу в цих краях. Він знав, як бути корисним Римові і також як використати її. Але вдома він був диким звіром; він жив кров’ю». Це досить правда. (Убивство) його власної дружини й його власних синів — це потребує певної терпимості (до крові.) Вулиці прикрашені на нашу честь, і ми можемо чути шум натовпів, що збираються вітати нашу процесію. ЗУСТРІЧ ІЗ КАЯФОЮ У палаці Ірода, Кесарія Ми належно влаштувалися, і я наполегливо працюю. Я сиджу від ранку до ночі, вивчаючи звіти з кожного куточка Юдеї, заглиблюючись у рахунки, вислуховуючи петиції. Я справді вірю, що за останні дванадцять місяців Валерій, певно, приберіг кожне важке й

неприємне питання для мене, щоб вирішити. Немає кінця суперечкам між греками й юдеями, самарянами й юдеями, ідумеями й юдеями та юдеями й юдеями. Усі вони описані як важливі; для мене гарний урожай клопоту, як би я їх не вирішив. Гадаю, я зроблю те саме для свого наступника, коли прийде моя черга. Мій прийом не був сердечним, хоча набагато сердечнішим, ніж юдеї. Юдеї на вулицях були холодні й нечуйні. Марцій каже, що Валерій правив ними так м’яко, що вони не бачать причини сподіватися багато від мене. «Вони будуть більш захоплені, — додав він, — твоїм наступником». Коли я дістався палацу, я знайшов високих урядовців, зібраних, щоб привітати мене, мій власний персонал, представників двох Іродів і первосвященика з Єрусалима. Первосвященик — Йосип Каяфа. Він високий чоловік, величний на вигляд, ввічливий у манерах і, я сказав би, гнучкого розуму. Я спостеріг, що сама його присутність справляла велике враження на кожного. Було велике обговорення, чи він прийде до Кесарії, чи чекатиме в Єрусалимі, доки я не завдам свого першого візиту туди. Якби він не прийшов, я, звичайно, сприйняв би це в негативному світлі, бо це був би явний знак ворожості. З іншого боку, він прийшов сам. Є кілька живих колишніх первосвящеників, і жоден не прийшов із ним. Особливо ні Анна, ні хтось із його синів не були там. Цей Анна і його сини, я маю тобі сказати, — наймогутніші зі священицьких родин у Єрусалимі. Роками вони або тримали найвищі посади, або ускладнювали комусь іншому тримати їх. Сам старий Анна був первосвящеником, коли Валерій прийшов сюди, і Валерій знайшов його неможливим; він лише хоче захисту Рима, щоб могти йти власним шляхом у всьому. Валерій передав посаду представникові іншої родини, але експеримент був невдачею: потім він призначив одного із синів Анни, але це було наче повернути старого чоловіка назад. Ще раз він призначив суперницького священика, і ще раз суперник не був достатньо сильний. Тож він вибрав Каяфу, який є зятем Анни, сподіваючись, що честолюбний натовп вважатиме це достатнім престижем і впливом для родини, і що Каяфа буде готовий і здатний триматися проти них. Це непогане влаштування, чи не думаєш? Каяфа зберігає мир із нами й посаду в родині: Анна і його сини стоять трохи далі й тримають підтримку тих, хто думає, що останнє, чого будь-хто з них хоче, — це зіткнення з Римом, яке знищило б їхню власну владу. Каяфа на публічній церемонії лише сказав: «Юдеї вітають представника Цезаря». Холодне вітання, але потім, наодинці, він був більш комунікабельний і сказав мені, що вважає своїм обов’язком працювати з римлянами. Він сказав, що його народ, як він сподівався, я знаю, пристрасно прив’язаний до своєї незалежності, але що він і великі юдейські родини визнають, що вони не можуть боротися проти Рима. Він сказав, що те, чого він завжди боявся, було народне повстання, яке він і його друзі не могли вчасно стримати. «Цю країну, — сказав він, — дуже важко правити. Вона повна гірських і пустельних ділянок, у яких злі або честолюбні особи не можуть бути стримані від збирання разом і з яких вони можуть виходити, щоб вчиняти клопіт у містах». Після смерті Ірода було кілька випадків авантюристів, які збирали гурт людей навколо себе і насправді ставили себе царями. Один із них міг бути простим розбійником; інший міг бути політичним повстанцем проти будь-якого іноземного правління; третій міг узятися встановлювати закон про релігію. У будь-якому разі була небезпека. Прості люди були надзвичайно неосвічені — мене розвеселила зневага, з якою він говорив про них, — і будь-який лідер із даром дії чи промови означав для них когось, хто міг би відновити свободи, якими вони колись користувалися. Потім, сказав він тихо з усмішкою, крім того, сказав він, говорячи дуже тихо: «Ти маєш пам’ятати, що всі юдеї вірять, що якогось далекого дня постане визволитель, який відновить давню славу нашого народу». «Я не вдаю, що розумію їхню релігію, але я зібрав, що прихід цього визволителя (він назвав його Месія) був би несумісний з урядуванням Рима чи будь-якої іншої влади. Я мушу спитати Александра про це. Голос Каяфи був рівний, майже недбалий, коли він говорив зі мною. Я розумію так, що він і його друзі не підтримуватимуть жодних суперників, чи то царів, чи Месія, які загрожують їхній владі під губернатором Цезаря. Я подякував Каяфі й спитав його, де Анна. Він відповів, що Анна мав застуду, і в будь-якому разі рідко виходив із дому. Він з’явиться до мене в Єрусалимі. Я сказав, що Анна мав кількох синів, один із яких був первосвящеником. Він відповів, що було б недоречно їм приходити за відсутності їхнього батька. Уявляю, що старий чоловік повністю затьмарює їх. (Примітка: Елеазара призначив Валерій Грат. Загалом п’ять синів Анни в той чи інший час тримали посаду первосвященика. Сам Анна був первосвящеником дев’ять років, а Каяфа — одинадцять.) Каяфа і я розуміємо одне одного, гадаю, але мені треба буде стежити за ним. Становище надзвичайне. Шкодую, що тебе тут немає, щоб вивчити його. Коли я дивлюся з палацу, я бачу внизу це місто, яке, крім юдеїв, повне греків, єгиптян і решти. Далеко на південь — смуга рівнини вздовж моря. За нею передгір’я, а потім, піднімаючись за ними, бар’єр гір, голих і скелястих, серед яких живуть справжні юдеї, уперті й непоступливі. Вони оточені ворогами — самарянами на півночі, ідумеями на півдні, римлянами в пунктах військової переваги й греками скрізь — і вони не бажають мати їх іншими, ніж ворогами. Саме війська, допоміжні, якими ми тримаємо їх унизу, набираються з цих ворогів на їхній власній землі, бо вони самі не служитимуть в армії, а ми — неправильно, як я думаю, — звільняємо їх. Вони замикаються у своєму Єрусалимі і, ще більше, у своєму Храмі, незмінні й, у серці, непоступливі. Я не мав жодного листа від тебе, мій друже, відколи прийшов сюди. Зважай; я не писатиму знову, доки не почую від тебе. ПРОБЛЕМИ ГУБЕРНАТОРА Кесарія Твій лист прийшов, і я вдячний тобі за нього й за твою пропозицію служби. Я ризикну скористатися тобою відразу, і ти сам дав мені натяк. Ти кажеш, що справи не лише тихі в Римі, а й занадто тихі для деяких людей; що юрба бурчить на «скупого Цезаря» за те, що не дає їм щедрот й ігор, і сподівається, що він ставитиметься до них щедріше, коли повернеться до Рима. Ти схвалюєш політику Цезаря, і я теж; нехай вони обходяться без своїх ігор і роблять чесну роботу для зміни. Але я не Цезар, і я не можу дозволити, щоб мої люди бурчали. Тому я мушу влаштовувати ігри, і саме тому я прошу твоєї допомоги. (Примітка: Цього року Тиверій відійшов на острів Капреї, у Неаполітанській затоці. Він ніколи не повернувся до Рима.)

Насамперед у мене буде деяка боротьба з дикими звірами. Я хотів би мати такий вид змагання, який бачив в Александрії, — кілька биків проти слона, але слони коштують занадто багато для прокуратора. Головним видовищем буде півдюжини левів проти дюжини ідумейських в’язнів, озброєних дротиками. Ти можеш одразу побачити, що це буде справа тактики; якщо вони зможуть розділити левів — але там — я знаю, ти битимешся верхи проти биків. Ці легкі дротики кожен, тож шанси на боці левів.) Деякі інші в’язні — це злочинці — між парфянами з одного боку й галлами та британцями з іншого. Колісниці тут. Буде шість, щоб їхати, і шість, щоб битися, щоб ті, хто виживе, могли бути використані на інших іграх мною або позичені друзям. Я хотів би купити їх прямо, щоб ті, хто виживе, ніколи не були справді в безпеці в Галлії, доки ми цього не зробимо. Але, я знаю, обережність дуже готова не мати нікого, крім британців, якщо стільки доступно. Тут великий інтерес до того острова, і кожен питає, чому Цезар не йде й не додає його остаточно до наших володінь. Ми не візьмемося серйозно до 43 р. н. е., за імператора Клавдія.) (Примітка: Тиверій, дотримуючись правил Августа, неохоче розширював межі Імперії, і завоювання Британії не було серйозно розпочате до 43 р. н. е., за імператора Клавдія.) Я спитав Александра, що первосвященик мав на увазі своєю розмовою про юдейського визволителя чи Месія, і знаю, що ти, з усіх людей, захочеш почути його відповідь. Як усе в цій дивній країні, це змішане питання релігії й політики. Очевидно, юдеї (Примітка: Він називає його «Месія») відновлять їх у становищі, яке вони тримали сотні років тому, коли ані римляни, ані греки не приходили на них. Але, каже Александр, їхні освічені люди й їхні правителі, як Каяфа, набагато занадто розсудливі, щоб думати, що це можна зробити в наші часи, і тому вони відкладають прихід визволителя на невизначене майбутнє, або навіть кажуть, що це не до цього світу взагалі, а до іншого, наступного за цим; це дуже розсудливий погляд, скажеш ти, і я теж. Але звичайний юдей, який купує й продає, чи обробляє землю, чи рибалить, бачить майбутнє інакше. Чим більше його пригнічують варвари, як він сказав би, як греки чи сирійці, єгиптяни чи римляни, тим більше він очікує приходу визволителя, свого роду Ягве, посланого з його неба, щоб визволити юдеїв; деякі з них навіть думають, що цей визволитель не лише звільнить Юдею, а й завоює весь світ. Ось чому Каяфа говорив значущо до мене: «Немає жодного негідника, який ставить себе десь у цих краях, але я зберуся навколо нього й повірю його історії, що він посланий бути їхнім царем». Що зробили б Каяфа й Анна з того? — сказав я Александрові. Він не здригнув жодного м’яза. «Сумнівно, — сказав він, — наскільки визволитель потребуватиме послуг первосвященика більше, ніж римського губернатора. Анна й Каяфа, безсумнівно, вірять, що визволитель прийде якогось дня. Вони мусять вірити не менше, але вони будуть дуже повільні визнати, що він насправді прийшов; прості люди вірять, що він може прийти навіть тепер, і вони можуть будь-якої миті вирішити, що він прибув». Чи не комічна це ідея, що ця жалюгідна маленька раса, яку переїхали півдюжини завойовників, понесли в рабство й розсіяли по землі, вірить, що вона обрана з-поміж усіх інших і що її Ягве, який ніколи не міг запобігти її нещастям, пошле когось, щоб скинути Цезаря й Рим? Ти подумав би, що коли вони бачать, що ми тримаємо тут лише 4 000 солдатів, вони знали б, наскільки вони слабкі й жалюгідні насправді, але я підозрюю, що, хоч Каяфа знає краще, багато з них чесно думають, що ці 4 000 — все, що Рим має. У будь-якому разі, якщо ти можеш покладатися на Ягве, щоб виконувати всілякі дива, не має значення, скільки солдатів на іншому боці. Боюся, що якогось дня вони вимагатимуть уроку. Якщо матимеш нагоду, благаю тебе передати мене Луцію Елію Сеяну. Прошу, скажи йому, що я планую зробити деякі нові дороги в цій країні й що я попрошу дозволу назвати першу з них його іменем. Я напишу йому сам пізніше. Я сподівався послати йому подарунок вина цієї країни, але о, мій дорогий друже, воно як оцет. Не дивно, що греки тут роблять ревучу торгівлю благородним хіоським і нашим теплим фалернським. РІШЕННЯ ВІДВІДАТИ ЄРУСАЛИМ Кесарія Я вирішив піднятися до Єрусалима незабаром. Тут я бачу майже нічого зі своїх юдеїв. Кесарія повна греків, сирійців, фінікійців, єгиптян і всього такого наброду. Є багато юдеїв, це правда, але вони звичайного сорту, як торговці, лихварі тощо. Люди, які важать, — в Єрусалимі, а він міг би бути за тисячі миль звідси, хоч він просто вгорі на пагорбах. Каяфа обережний, щоб тримати зв’язок зі мною, але щодо більшості з них я міг би взагалі не існувати. Я піднімаюся, отже, щоб познайомитися з Анною і його друзями. Крім того, я хочу побачити їхню штаб-квартиру: гніздо, в якому вони висиджують свої заколоти, якщо такі є; твердиню, яка, за Марцієм, дасть навіть Римові чимало клопоту, якщо вони коли-небудь кинуть нам виклик. Я мушу поглянути на оборону й розглянути, як мій маленький гарнізон буде розташований, якщо буде повстання. Дороги також, і водопостачання, і такі речі, які завжди є, доки римляни не візьмуть їх у руки. Також мені цікаво побачити їхній Храм, хоч гадаю, вони навряд чи дозволять мені поглянути на нього, і я мушу з’ясувати, де вони тримають храмові гроші, хоча б щоб захистити їх від грабіжників. Тобі не треба підозрювати мене; я не наслідуватиму Красса чи Сабіна (обидва пограбували храмову скарбницю), але ти знаєш, що якби хтось напав на їхню скарбницю, я дістав би вину. Запевняю тебе, я готовий ладнати з ними, але мушу з’ясувати, які вони люди й що вони роблять. Тут, у Кесарії, я відчуваю, що відрізаний від своєї власної провінції, і залишаюся неспокійним, хоч начальник моєї розвідувальної секції повідомляє, що все тихо й немає ознак клопоту, що назріває. Він, до речі, — еллінізований самарянин, Йосип на ім’я. Більшість його родини втратила землі й життя від рук Ірода. Він ненавидить синів Ірода й ненавидить юдеїв, тож він корисний слуга для нас. Сподіваюся поїхати до Єрусалима за три тижні. Ігри пройшли дуже добре. Галли й британці билися чудово. Натовп був так захоплений, що вони наполягали на тому, щоб вони

билися знову й знову з новими супротивниками, доки майже всі не були вбиті. Змагання між левами й ідумеями не було таким успішним: леви розділили ідумеїв, тож воно скоро закінчилося. Один з ідумеїв бився блискуче, і я хотів би врятувати його, але леви були занадто швидкі.

Був один цікавий епізод, який ілюструє впертість цих юдеїв. Було четверо з них у в’язниці тут, засуджених до смерті за розбій на дорогах. Я запропонував дозволити їм битися проти тигра, причому умови були такі, що вони будуть озброєні будь-якою деревяною зброєю, яку захочуть вибрати чи зробити, але що вони спершу публічно вшанують бюст Цезаря на арені. Вони були цілком готові битися, і вони були гарні сильні чоловіки, всі вони, але вони відмовилися принести жертву Цезареві. Я сказав їм, що їх кинуть до тигра такими, як вони є, і вони сміялися з мене. Тож кинуті вони були, а тепер Александр, із похмурим обличчям, попереджає мене, що юдеї мають якесь релігійне заперечення (крім особистого) проти того, щоб їхні тіла розривали тварини. У них так багато релігійних заперечень.

Я відкрив цього листа, щоб повідомити тебе, що Александр, підтриманий Марцієм, Йосипом і всіма іншими, тепер каже мені, що я не можу піднятися до Єрусалима в день, який я призначив, бо це субота юдеїв. Це було б глибокою образою, кажуть вони, це сприйняли б як навмисну провокацію; були б жалоба й протести й, можливо, повстання. «Нічого в суботу!» — сказав я. — «Звичайно, ні!» Але гадаю, вони могли б зробити виняток, щоб трохи побунтувати. Звичайно, я мусив поступитися. Я міг сказати це одразу з обличчя Марція. Субота недоторканна; священна в їхніх очах, каже він; вони не терпітимуть праці будь-якого виду; ти не смієш робити це, ти не смієш робити те. Здається мені, навряд чи є щось, що ти можеш робити. Цікаво, чи їхня священна річка Йордан тече в суботу, чи вона відпочиває? Я спитав Марція це питання. «Є деякі з них, — відповів він, — хто не їстиме яйця, знесеного в суботу». «А як щодо курки, тоді?» — спитав я. — «Чи можеш ти приготувати її з собою в суботу?» [?] «Нічого не вийде», — сказав він. «Звичайно, — сказав я, — у суботу вони не виконують [?] функцій природи?» Александр втрутився. «Ти цілком правий, — сказав він, дивлячись на мене із захопленням. — Деякі з них не виконують». (Суворість секти есеїв.) Я був трохи спантеличений. «Але припустімо...» — сказав я, і тоді нас перервали, і тема впала. Ти краще напиши мені ще один зі своїх чудових есеїв про чесноту терпимості й рівність людини, бо запевняю тебе, я тепер дуже потребую його.

ТРУДНОЩІ У ВІДВІДИНАХ ЄРУСАЛИМА Кесарія

Я міг би луснути від обурення. Все готове до подорожі в Єрусалим, і цього ранку я обговорив із Марцієм останні штрихи. «Щось іще, про що ти можеш подумати?» — спитав я. Я почувався бадьорим, повним живого очікування щодо Єрусалима, і майже приязним до своїх юдеїв. «Звичайно, — сказав він, — ми не беремо зображень на штандартах».

Але штандарти римських солдатів часто мали прикріплені до них медальйони із зображеннями імператорів. «Я протестую, що мене мали б неправильно зрозуміти. Я вчуся не дивуватися в цій країні». «Тоді чому ні?» — сказав я. «Коли ми беремо штандарти до Єрусалима, — повторив він, — ми завжди залишаємо медальйони позаду». «Не цього разу, — думаю, — сказав я. — Що б Валерій Грат не був достатньо слабкий зробити». Він і оком не моргнув. «Кожен прокуратор відколи Цезар перейняв країну залишав зображення позаду, — стверджував він, — інакше юдеї були б глибоко ображені».

Запевняю тебе, моя кров закипіла. «Ти хочеш сказати мені, — спитав я, — що коли римський губернатор робить свій офіційний в’їзд до головного міста юдеїв, він має опустити зі штандартів своїх військ зображення імператора Тиверія Цезаря, якого нехай боги збережуть, і Августа, божественного імператора, його великого попередника?» «Саме так, — сказав він. — Це прийнята політика, і я благаю тебе дотримуватися її. Юдеї не терпітимуть зображень жодного бога чи імператора в Єрусалимі; ані статуй, ані медальйонів на штандартах, ані зображень на монетах. Ти сам знаєш, що хоча срібні монети, карбовані в Італії, які доходять до цієї країни, несуть зображення Цезаря. Цього не можна уникнути. Мідні монети, які карбуються в самій Юдеї, не мають його зображення, вибитого на них. Так само і зі штандартами». Він подивився мені в обличчя. «Це воля Цезаря, щоб їхня релігія не була ображена. Вони не мають зображення свого бога. У глибинах їхнього Храму в Єрусалимі є маленька кімната, яка населена їхнім богом, але вона порожня; у ній нічого немає».

«Цезар не заперечуватиме, — сказав я, — якщо я візьму його зображення до Єрусалима, і нічого не станеться. Він був би радий думати, що я руйную ворожість цих юдеїв до нього, і Рима, і всього зовнішнього світу».

«Якщо буде заворушення, — сказав Марцій, — і напад на війська у вузьких вулицях Єрусалима, я не можу відповідати за наслідки. Чи був би Цезар тоді радий?»

Пряма розмова, як бачиш. Александр був там, і я час від часу дивився на нього, але маленький юдей мав здоровий глузд тримати рота закритим. Зрештою я мусив поступитися. Що ще я міг зробити? Я не можу ризикувати заворушенням і повстанням так рано на своєму терміні, з так мало військ у наявності й певністю, що мене засудять за невдачу, хоч якби я був успішний, весь Рим хвалив би мою твердість.

Але це йде проти зерна. Входити до Єрусалима перед очима цих пихатих священиків і їхнього похмурого народу, ніби ми на стражданні. Це те саме скрізь. Що думають британці, коли бачать, що ми зупиняємося перед їхнім островом? Що думають ці юдеї, коли бачать, що ми воліємо принизити Цезаря, ніж образити їх? Вони візьмуть терпимість за слабкість, а обережність — за боязкість. І це не принесе добра. Зло прийде від цього. Запам’ятай мене, нам доведеться робити нашу роботу знову, і зрештою нам доведеться зробити її ретельно. Тепер ми мусимо поступитися. Я образив би юдеїв весело, але не можу дозволити собі перечити Цезареві чи Сеяну.

Прокула йде зі мною. Вона давно вичерпала Кесарію; вона наполягає, що настав час, щоб вона побачила щось справді юдейське. Я кажу їй, що в будь-якому разі, коли ми піднімемося без зображень, вона бачитиме щось справді неримське.

ПРИЙОМ У ЄРУСАЛИМІ Єрусалим

Ми тут тиждень, і здається, ніби рік. Ніби ми в іншій країні. Я відчув це одразу, коли ми піднялися з узбережжя. Кесарія, зрештою, метушлива й весела, з дружнім обличчям до людини. Тут, коли ми марширували вгору й вгору в ті похмурі пагорби, які простягаються на північ і південь, скільки око сягає, я почувався як загарбник, що вперше входить до ворожої землі. Усю дорогу ми бачили групи людей із сіл і розкиданих хуторів, які мовчки дивилися на нас. Те саме було, коли ми ввійшли до Єрусалима. Не було вітання ані біля брам, ані на вулицях, бо місце — як кроляча нора, і хоч їм було дано наказ, або глузування з нас на вулицях, бо місце — як кроляча нора, і хоч їм було дозволено, я не заперечував би, якби вибух прийшов. [Примітка: дубльований/переплутаний уривок у друкованій книзі; транскрибовано як надруковано.] Марцій каже, що він не прийде, принаймні не тепер. Первосвященики, стверджує він — а під цим він має на увазі маленьке коло родин, із яких завжди обирається первосвященик, — матимуть якомога менше справи зі мною, але вони тримають речі добре в руках. І я триматиму їх добре в руках, перш ніж закінчу, і так я сказав Марцієві. Він попереджає мене не очікувати жодної дружності від священиків чи народу. Для всіх них однаково ми чужоземці й узурпатори, на яких треба дивитися з холодністю й підозрою, доки їхній бог не визнає за потрібне зняти нас із їхніх ший.

Це жалюгідне місто. Крім робіт великого Ірода, навряд чи є хоч одна будівля, варта погляду. Яку б гордість і смак вони не мали, вони вклали їх у свій Храм. Вулиці вузькі й погано вимощені. Їхні стоки й водопостачання ганебні навіть для Азії; не дивно, що вони страждають від усіляких хвороб. Мені доведеться щось зробити щодо цього.

Рука Ірода очевидна скрізь. Тепер та людина, певно, зневірилася й сміялася з юдеїв! Одного дня він догоджав їм, а наступного бив їх в обличчя. Найімовірніше, робив обидві речі майже разом. Він збудував їм Храм, який є одним із див світу, і вони пишаються ним; і водночас він збудував театр у місті й амфітеатр поза ним. І яка користь була з того, скажеш ти, оскільки вони ненавидять запровадження таких злих видовищ? Думаю, саме це тішило Ірода. Їхні священики й усі їхні суворіші люди засуджували ігри, а прості люди юрмилися дивитися їх. Який народ міг би опиратися спокусі? Тож Ірод, в очах доброго юдея, був розбещувачем народу, тоншим і небезпечнішим, ніж простий переслідувач.

Само собою зрозуміло, що Ірод збудував палац, який також є фортецею. Це дало йому додаткову хватку на місто. Що б іще він не робив, він ніколи не забував необхідності тримати себе в страху перед своїм народом. Вся країна всіяна його фортецями. Я не живу в палаці; щось скромніше достатньо для мене, і мої солдати коло мене. Я не можу жити у [нерозбірливо] без якого є близько до Храму й дивиться на нього. Я маю війська там і можу пильно стежити за Храмом, бо якщо клопіт назріває, він спалахне на час великих свят, саме в Храмі рано чи пізно він покаже себе. Ти не можеш уявити завзяття юдеїв битися одне з одним. Вони такі повні фракцій, як греки, і ти знаєш, що це означає. Кілька з них прихильні до родини Ірода; [нерозбірливо] вважають за добре якнайкраще владнати з нами, римлянами; фанатики й агітатори простих людей дивляться скоса на обох. Сільські люди завжди приходять з-за Йордану чи з Галилеї, і мешканці міста швидкі вчиняти клопіт із ними, не кажучи про самарян, із якими будь-який добрий юдей готовий [?].

Храм вражаючий. Не може бути його подоби у світі. Він — місто саме по собі, а священики й слуги, прикріплені до нього, мусять налічувати тисячі. Є величезні колонади й двори, один за одним. Іноземці можуть входити до зовнішнього двору, а потім є бар’єр, і якщо будь-який іноземець пройде крізь нього й буде виявлений, він зазнає смертної кари. Навіть наших власних солдатів ми страчуємо, якщо вони переступлять бар’єр. Потім є інший двір — відведений як межа для жінок, і інший для чоловіків, і так далі до дворів священиків і великого жертовника жертв і найвнутрішнішої кімнати з усіх — темної й порожньої, і ніхто не входить, крім первосвященика, і він лише раз на рік. Кількість жертв, принесених приватними особами, вражає, а частина жертв — приношення купуються й продаються — просто як великий ярмарок. Священики дістають частину приношень і, щоб забезпечити свій дохід, вони наполягають, що ніхто не приноситиме жертви ніде, крім Єрусалима й самого Храму. А потім є подарунки від багатих юдеїв і данина-гроші від багатих і бідних однаково. Скарбниця десь — десь у глибинах Храму, але я не знаю де саме.

Ти спитаєш мене, як мене прийняли, коли я вперше ввійшов до міста. Не добре. Вони просять клопоту. Я запросив усіх їхніх головних чоловіків зустріти мене в Антонії наступного ранку після мого прибуття. Відповіді не було, але вони прийшли. Александр сказав мені, що мені краще прийняти їх у зовнішньому дворі, оскільки деякі з них будуть скрупульозні щодо входу до самої будівлі. Я навіть запропонував дати їм їжу й вино — не вино країни, а справжнє вино — перед тим, як вони підуть, але, сказав Александр, вони не приймуть його; крім того, це був день перед чи день після якогось свята чи іншого. Александр відповів, що це неможливо; вони не приймуть його; крім того, це був день перед чи день після якогось свята чи іншого, і запросити їх суворіше, ніж будь-коли, щодо зустрічі з тими, кого вони звуть язичниками. [Примітка: дубльований уривок у друкованій книзі; транскрибовано як надруковано.] У цьому, як у всьому, я поступився. Ти не можеш сказати, що я не терпимий.

Коли вони прийшли, був великий натовп. Очікую, що більшість із них були так само цікаві побачити мене, як я їх. Увесь синедріон був там, якихось сімдесят із них. Це тіло, що править юдеями під нашою владою; їхні головні священики, урядовці й найвизначніші миряни, філософи складають його. Я привітав Каяфу, і він представив мені лідерів; серед них Анна й один чи двоє, які тримали посаду первосвященика, начальник храмової сторожі, начальник скарбниці й ще кілька. Анна мав там своїх синів, цілий ряд їх. Один із них уже був первосвящеником, і безсумнівно інші очікують бути. Старий чоловік, я сказав би, вартий усіх їх разом.

(Примітка: П’ять синів Анни тримали посаду. Елеазар був первосвящеником близько 16-17 рр. н. е., Іонафан став первосвящеником у 36-37 рр. н. е. і пізніше був убитий за намовою прокуратора Фелікса. Феофіл був первосвящеником після Іонафана, а Маттій — кілька років пізніше. Анна молодший став первосвящеником на кілька місяців у 62 р. н. е. і був убитий народом.)

Він має обличчя яструба, з тонкими губами (для юдея), і час від часу, коли він зворушений, іскру вогню в очах. Я не знаю, чи хитрість, чи схильність вирішує його політику, але, хоч він є одним із голів священицької знаті, які працюють із нами і майже всі належать до фракції, званої саддукеями, він шукає підтримки й оплесків іншої фракції, фарисеїв, які всі за

найкрайнє дотримання юдейського закону і за якомога більшу опозицію, наскільки це практично, грекам і римлянам та будь-яким іншим іноземцям.

Тепер спостерігай, що сталося. Провідні саддукеї мають місця в синедріоні, але більшість його членів — фарисеї, які дивляться на саддукеїв із підозрою й несхваленням як на тимчасових у релігії і (тому) в політиці. Усі слухали, щоб почути, що я скажу і що знатні саддукеї скажуть мені. Після представлень я почав, сказавши Каяфі, що мені шкода, що вони не вважали за потрібне привітати мене при моєму в’їзді до міста. Я говорив грецькою, бо це, як ти знаєш, мова освічених по всьому Сходу. Перш ніж Каяфа міг відповісти, Анна сказав щось різко іноземною мовою, і серед деяких із них був маленький рух оплесків. Каяфа сказав поспішно, що це справа звичаю і що римський губернатор ніколи, досі, не вимагав офіційного вітання при вході до Єрусалима.

Я стаю, справді думаю, дивом самоконтролю. Я не спитав, що Анна сказав, але я з’ясував потім, що він сказав арамейською, якою вони користуються між собою, що, звичайно, достатньо, що вони взагалі погодилися прийти до мене. Я повернувся до них, однак, і сказав — знову грецькою — що сподіваюся, нездужання краще, яке завадило йому прийти привітати мене в Кесарії. Він ледь усміхнувся й відповів, знову арамейською — образлива річ — і був загальний сміх. Цього разу я змусив Александра перекласти для мене. Виявилося, що нахабний чоловік сказав, що його нездужання краще, але може повернутися будь-якої миті. Проте я знаю, як поводитися з такою знаттю, і я звернувся до них латинською, щоб навчити їх їхнього місця, і наказав Александрові перекласти грецькою. Я сказав їм прямо, що я незадоволений своїм прийомом у Кесарії і, ще більше, в Єрусалимі, але що вони не матимуть причини скаржитися на мене, поки їхня поведінка щиро лояльна. Вони слухали кисло, а потім Каяфа сказав поспішно, що вони знають свій обов’язок перед Цезарем і Римом. Я спитав, чи мають вони якесь прохання до мене, і він відповів, що це сприяло б доброму почуттю й задоволенню, якби я повернув одяг первосвященика під їхню опіку. Це, відповів я, як і в Александрії, була справа для Цезаря, і це цілком залежатиме від їхньої поведінки, чи зможу я зробити якусь рекомендацію. Потім я продовжив казати, що я дуже захоплювався тим, що бачив із Храму, і бажав оглянути його; можливо, деякі з них покажуть мені його дива наступного дня. Каяфа погодився. Я запропонував, щоб ті, хто були первосвящениками, супроводжували нас. Усі вони подивилися на Анну. Він поважно вклонився. «До зовнішнього двору!» — сказав він, цього разу грецькою. Справді, чоловік нестерпний. «Я знаю це, — сказав я. — Хіба ми не поставили написи і грецькою, і латинською, що забороняють чужинцям проходити далі зовнішнього двору?» Потім я не міг опиратися спокусі. «Але я чув, — додав я, — що один із моїх попередників відвідав навіть найвнутрішнішу кімнату». Ти пам’ятаєш, що коли Гней Помпей узяв Єрусалим під час своїх східних завоювань, він проник до найсвященнішої кімнати — акт осквернення, який вони ніколи не пробачили. Ти мав би побачити їхні обличчя. Бурмотіння жаху й гніву вирвалося з них; деякі з них плюнули на підлогу; деякі з них зробили крок до мене. Анна ступив уперед, але я не дав йому часу говорити. «Я сам не маю наміру, — сказав я, — йти далі зовнішнього двору, так само як я впевнений, що ви продовжуватимете виконувати щоденну жертву на честь Цезаря й Рима». Це заспокоїло їх, бо це було нагадування, що, терпимі, як ми є, ми вимагаємо від них щоденного символу покори. (Примітка: Помпей Великий, який увійшов до Святого Святих у 63 р. до н. е.)

Нарешті я сказав їм, що очікуватиму, що вони негайно повідомлятимуть мені про будь-якого агітатора серед простих людей, який може загрожувати клопотом. Мені не треба, сказав я, уточнювати вид клопоту, який я мав на увазі; вони добре знали, що стається, коли якийсь розбійник чи фанатик, напівбожевільний щодо релігії чи свободи своєї країни, починає ставити себе лідером і збирати послідовників. Я покладався на них щодо лояльної підтримки. Із цим я відпустив їх.

Я проведу тут два тижні, а потім зроблю об’їзд інспекції, перш ніж повернуся до Кесарії. Я мушу побачити сільських людей. Вірю, вони не мають найменшого розуміння сили й важливості Рима — найнебезпечніша форма невігластва. Я буду радий поїхати, але Прокула шкодуватиме покидати Єрусалим. Вона знаходить усе мальовничим і, крім того, їхня релігія й їхнє храмове поклоніння приваблюють її. Цікаво, як ці східні релігії зачаровують жінок. Якщо це не єгипетська, то юдейська марка; чим більша таємниця й фокус-покус, тим охочіше вони готові підкорити себе священикам. Прокула відвідує зовнішній двір і розпитує Александра про їхню чудову найвнутрішнішу порожню кімнату. Я кажу їй, що якогось дня вона забуде й пройде крізь бар’єр. Тоді буде моїм неприємним обов’язком стратити її.

До речі, я маю два питання для тебе. Скільки синагог у Єрусалимі? П’ятдесят, кажеш ти? Їх майже п’ятсот. І хто відкрив абетку? Давні єгиптяни чи ассирійці, відповідаєш ти. Ні, це був Авраам, предок юдеїв. Ти не віриш цьому? Яка самовпевненість! Я теж ні, але юдеї вірять, або вдають. Усе добре мусило вийти з юдеїв. Не знаю, але очікую, вони претендують на відкриття вогню й колеса воза. Втіха, що принаймні ми маємо заслугу за добрий римський меч.

Твій рівний і терпимий розум, боюся, не схвалить тону цього листа. Я вільно зізнаюся, що Єрусалим не покращує мого характеру.

ПЕРША ЗГАДКА ПРО ІОАННА ХРЕСТИТЕЛЯ Кесарія

Я дякую тобі за твої листи і особливо за твоє завзяття в захисті моїх інтересів проти Помпонія Руфа. Я давно попереджав його, що його новий будинок, якщо буде збудований до тієї висоти, втручатиметься в мої права на світло. Хитрий негідник чекав достатньо довго, щоб виконати свої плани. Нехай він відкриє в судах, мій друже, якого стійкого захисника й якого красномовного адвоката я маю в тобі.

Минулого тижня я чув, що мандрівний проповідник з’явився в гірській країні на південь від Єрусалима. Його ім’я Іоанн. Оскільки здавалося, що він спричиняє певне збудження і може спричинити більше, я послав Йосипа до Єрусалима з місією розслідування. Я дав йому повноваження, якщо він вважатиме це необхідним, особисто розшукати джерело бродіння й доповісти, до чого воно зводиться. Це може бути ніщо, але я повинен знати.

ПОДАЛЬШІ НОВИНИ ПРО ІОАННА Кесарія

Я чув від Йосипа. Він каже, що справа може бути серйозною, і, зібравши таку інформацію, яка доступна в Єрусалимі, він вирушив у гори, щоб самому почути, що проповідник Іоанн каже. Бажаю йому радості від експедиції. Це приблизно така неприємна область, як є у всьому моєму володінні, — похмурі й неродючі гори, порізані глибокими ущелинами й водотоками, які ведуть круто вниз до долини Йордану й Мертвого моря. Вона переважно населена, наскільки я можу з’ясувати, лиховісними птахами, дикими звірами, прокаженими й напівбожевільними відлюдниками, яким цей Іоанн, здається, є. За відсутності Йосипа я вивчав звіти наших шпигунів в інших частинах країни. Здається, слава Іоанна поширюється, і прості люди починають говорити про нього. Деякі з них вирушають із високими очікуваннями до місця проповіді. Я буду радий мати звіт Йосипа. Це мій перший досвід такого роду агітації, і я твердо розправлюся з нею.

Ще одне слово про Помпонія. Не шкодуй витрат. Важливо не стільки те, щоб мої права на світло були захищені, скільки те, щоб Помпонія було показано негідником.

ЗВІТ ОЧЕВИДЦЯ ПРО ІОАННА Кесарія

Те, що я чую з Рима, робить мене майже радим бути простим прокуратором. Спільний друг наш — краще не згадувати імен — пише мені, що Сеян не лише прагне одружитися в родину Цезаря, а й водночас говорить зневажливо про самого Цезаря. «Монарх острівця», — назвав він його днями — ти чув це? Я ледве насмілююся написати слова. Якщо ці речі дійдуть до вух Цезаря, я буду радий, що не завдячую своє призначення йому.

Йосип нарешті повернувся, і я мав консультацію з ним і Александром. Він мав деякі труднощі, вистежуючи проповідника. Йому довелося йти вгору й вниз усілякою погодою, і на нього дивилися неприязним оком юдеї, які також були в дорозі. Їх багато в дорозі також; більшість із них з Юдеї, але чимало з території Антипи по той бік Йордану, а деякі з Самарії й навіть Галилеї. Коли він таки відкрив Іоанна — хлопець весь час переміщається із села в село — знаєш, що він знайшов? Одного з офіцерів Антипи, який стежив за Іоанном від імені свого пана. Розмова була, що Іоанн скоро покине мою територію й перейде до Антипиної. Не знаю, чи дам йому підказку.

За звітом Йосипа, він «напіводягнений, напівголодний і напівбожевільний», але це просто не має значення з цими юдеями. [Транскрибовано як надруковано; імовірно, «але це не має значення».] Важливо те, що він каже, або, радше, можливо, те, що вони вибирають думати, що він має на увазі. Він каже їм, що великий час, нова ера, якої вони всі очікують, приходить, і для них це означає лише одне: більше жодних Іродів, жодних римлян, жодних губернаторів, військ чи податків. Ідея свободи, незалежності, відродження славних днів, якими вони насолоджувалися за своїх старих царів, — саме це притягує їх з усієї країни. Йосип заявляє, що Іоаннові лише треба оголосити, що він очікуваний лідер, і вся сільська місцевість буде у вогні. Він не вдає, так каже Йосип, що він сам лідер, але він робить те, що майже так само погано: він каже їм, що лідер приходить, і то скоро, а це саме те, що вони шукають. Я розпитав Александра про це, і він мудрий і таємничий. Я спитав його, чи цей лідер той самий, що «Месія», — бо я пам’ятаю, що Каяфа говорив про це. Він каже ні; що перед визволителем мусить прийти, за їхніми писаннями, передовий вісник чи пророк — як хочеш його назвати, — і що коли ця особа прибуде, тоді всі люди знатимуть, що сам визволитель має прийти наступним.

Ти побачиш, що з погляду римського губернатора це все те саме. Іоанн пророкує близькість нового пророка; поява пророка буде супроводжена появою визволителя, а потім Цезар і Рим поступляться місцем новому віку. Неможливо, погодишся ти, щоб такі фантастичні, але згубні ідеї дозволялося поширювати серед народу. Ти не можеш уявити очікування, яке скрізь у повітрі тут. Кожен чекає, чекає на речі, які мають статися. Я маю переконання, що найкраще місце для таких людей, як Іоанн, — в’язниця, і саме туди я пропоную незабаром його посадити.

Я написав Каяфі, питаючи, що він і синедріон мають сказати про це, і повідомляючи йому, що я маю намір. Вони мали б доповісти мені раніше.

Я не мушу забути розповісти тобі кумедну річ про Іоанна. Він каже юдеям, що, щоб зробити себе гідними великих днів, які приходять, вони мусять упокорити себе за злі життя, які вони вели. Це лоскоче мене, як лоскотало б тебе, якби ти знав юдеїв. Більшість із них зовсім не смакують цю частину вчення. На їхню власну думку, їм немає за що упокорюватися; і ніколи не було. Новий вік — це дуже добре, але його справа — поставити юдеїв над усіма іншими народами. Упокорення властиве грекам, римлянам і подібним. Я хотів би знати, що мій друг Анна думає про упокорення себе за наказом обірваного проповідника, який втік із печери! Але я вже знаю. Священики звикли до розповіді Іоанна. Там живе й зневажає легке священицтво в Єрусалимі. [Транскрибовано як надруковано; друкована книга тут спотворена.] Анна й Каяфа дали б йому коротку розправу (сповідь / відпущення). Я певен, особливо якби він показував ознаки стати справді популярним. Це дуже добре для їхнього Ягве — породити новий вік, але первосвященики, звичайно, очікують, що з ними спершу порадяться.

Це здається мені нагодою утвердити себе. Я чекатиму листа від Каяфи, але що б він не сказав, я тепер маю намір посилити гарнізон у Єрусалимі. Сподіваюся на твоє схвалення.

ЗОБРАЖЕННЯ ЦЕЗАРІВ Кесарія

Я отримав від Каяфи про Іоанна. Він посилає мені офіційну відповідь, яка найобережніше сформульована. Тобі міг би сподобатися її текст. У ній сказано: «Синедріон, пославши представників розпитати Іоанна, сина Захарії, і переконавшись, що він не претендує бути ані Месія юдеїв, ані одним із пророків, дійшов думки, що він не вчинив жодного правопорушення за Законом, яке виправдовувало б для нього поставити його на суд. Водночас він визнає, що цивільна влада може розумно мати ширший погляд на наслідки, які могли б послідувати за розширенням його вчення». Каяфа послав приватну записку з посланцем. Він не має заперечень, щоб я вжив

заходів, якщо я вважаю їх необхідними. Я певен, що в серці він і його друзі сподіваються, що я це зроблю. Ти бачиш гру. Іоанн може легко стати для них незручністю, навіть якщо він ще нею не є. Вони хотіли б прибрати його з дороги, але їм більше підійшло б, щоб я прибрав його, ніж щоб вони самі несли осуд. На моє слово, я не зобов’язав би їх, якби не подумав про новий захід, щоб навчити і їх, і простих людей, хто їхній пан тут. Я казав тобі, що вирішив послати більше військ до Єрусалима на випадок, якщо ця справа Іоанна спричинить заворушення. Я вирішив, що нові війська цього разу нестимуть імператорські зображення на штандартах, коли входитимуть до Єрусалима. «Яке божевілля!» — чую, кажеш ти, і одразу ти викликаєш видіння бунту, заворушення й відкритої війни. Але слухай. Ти не віддаєш своєму Пилатові достатньої заслуги за кмітливість. Ти думаєш, що лише юдеї хитрі? Мої війська ввійдуть до Єрусалима глупої ночі. Вранці, коли юдеї прокинуться, підуть про свої справи, юрмитимуться до Храму, вони побачать штандарти, із зображеннями, помітно виставленими на них, уже встановлені на мурах Антонії. Вони штурмуватимуть Антонію, кажеш ти? Скажи це морській піхоті. А якби вони спробували це, яку історію я мав би послати до Рима! Набридливі, зрадливі юдеї роблять прямий напад на зображення Цезаря й штандарти легіонів після того, як я настільки поважав їхні сумління, що послав війська під покровом темряви! Що сказала б наша патріотична римська юрба на ту історію? Та я був би героєм на день і мав би сирійські легіони у своєму розпорядженні. Але не бійся. Коли Єрусалим почує, що балакун Іоанн має бути заарештований, і побачить римських орлів у своїй середині, він двічі подумає, перш ніж відкрито опиратися. Каяфа буде шокований моєю необачністю, але настав час, щоб вони зрозуміли, що вони частина Римської держави, і я дав Марцієві його накази.

Я посилаю тобі трохи сирійської кераміки. Сподіваюся, твої раби обережніші за моїх. Я сказав своїм, що наступний, хто пошкодить цінну вазу чи статую, фігуруватиме на іграх, і не як глядач.

ТЯГАР РИМЛЯНИНА Кесарія.

Передай мене, мій друже, за доброго римлянина. Я теж несу благословення Італії на неосвічений Схід. Я привіз двох землемірів, одного з Александрії й одного з Антіохії. Я доручив їм представити мені плани щодо перероблення певних доріг, щодо будівництва лазень у Самарії і щодо проведення доброго запасу води до Єрусалима з джерел на південь від міста. Я не дістану подяки за це, але де чи коли римлянин отримує вдячність за блага, які він приносить східним народам? Вони живуть як свині, і коли він піднімає їх із їхнього брудного стану, вони лише скаржаться, що він вичавлює з них гроші, щоб платити за громадські роботи, яких хоче він, а не вони. Чи не Цезар Август — чи це був великий Юлій — хто назвав це тягарем римлянина, якого, якими б не були його схильності, він не може уникнути?

Чи повірив би ти, що в Самарії немає лазень, хоч наші офіцери, і військові, і цивільні, піднімаються туди в спекотну погоду для свого здоров’я? Щодо доріг, я пропоную перебудувати ту, що йде вздовж узбережжя, і дві, що йдуть до Єрусалима з півночі й зі сходу. Наші війська рухатимуться набагато швидше, і, звичайно, так само торгівля й паломницький рух, що допоможе моєму наступнику. Щодо водопостачання, це буде чистим благодіянням для Єрусалима, за яке вони мали б поставити мені статую. А все ж, знаєш, єдине питання, яке їх взагалі цікавить, — хто має платити за це. Як у світі вони взагалі виживають за теперішніх умов на час своїх великих свят, я не можу зрозуміти. Зазвичай, можливо, Єрусалим має якихось 50 000 мешканців, і є лише кілька криниць води, щоб постачати їх усіх. Але на час Пасхи паломники прибувають десятками тисяч. Ніхто не знає точної загальної кількості, але деякі кажуть, що пів мільйона людей скупчено в Єрусалим і навколишні села. Сам Єрусалим набитий битком; вони сплять на дахах і навіть на вулицях, і вони юрмляться зграями щоранку з навколишньої країни. Звідки вони всі беруть воду для пиття й для своїх обрядових омивань? Я не можу сказати тобі, хіба що, можливо, їхній бог Ягве забезпечує її дивом або свято вважається неперервною суботою, і вони взагалі не сміють пити. Проте воду вони матимуть, і чисту, і вдосталь, хочуть вони цього чи ні, і платити за неї вони мусять згідно зі звичаєм римських провінцій.

Війська пішли, з Марцієм на чолі. Вони несуть зображення трьох Цезарів — самого Тиверія, Августа й Юлія. Вони будуть в Антонії перед світанком завтра. Я звернувся до чоловіків особисто. Я сказав їм, що ім’я Рима й Цезарів у їхній опіці й що вони мусять захищати його, але що з їхнього боку не має бути жодної провокації.

Я сказав Марцієві послати загін, заарештувати Іоанна й відправити його до мене в Кесарію. Я мушу зробити це в будь-якому разі, оскільки якщо Антипа знає, як він і знає, що невдоволення розпалюється по мій бік кордону, він якнайбільше скористається цим.

КОНФЛІКТ ІЗ ЮДЕЯМИ Кесарія.

Тепер я маю новини для тебе. У мене був найзахопливіший тиждень мого життя. Справді я поклав жир у вогонь. Єрусалим у сум’ятті, гул поширився по всій країні, а тут, у Кесарії, мене обсідає безліч розгніваних юдеїв.

Спочатку все йшло добре. Війська дісталися Антонії, поки ще було темно, і штандарти були встановлені на мурах. Їх можна було бачити з деяких частин Храму. Я мушу сказати тобі, що з найраннішим світанком священики починають свої приготування до ранкової жертви, і скоро збирається натовп поклонників. (Добрий звичай, оскільки він змушує людей вставати рано.) Ледве розвиднілося, коли хтось відкрив зображення на древках штандартів. Вони мають очі яструбів, де йдеться про нас. Одразу був крик. Деякі з них кинулися до Антонії, інші до священиків, інші назад до міста, щоб поширити новину. Каяфа був коло Антонії вмить і благав Марція принаймні прибрати штандарти з публічного виду. Марцій ввічливо сказав ні й направив його до мене. Каяфа сказав, що йому доведеться зайняти тверду позицію; він уже скликав синедріон; вони скаржитимуться не лише мені, а й Римові й скажуть народові так, але що він сумнівався, чи юрбу можна стримати від фактичного нападу на цитадель. Марцій не здригнувся, і Каяфа був на межі розуму, що робити. Тим часом весь Єрусалим зібрався в Храмі й навколо Антонії. Вони загрожували не лише нам, а й синедріонові також. Багато з них несли киї й каміння, і коли Каяфа вийшов із приміщень синедріону, щоб звернутися до них, вони загрожували йому насильно, звинувачуючи синедріон у тому, що він приніс цю «образу» на їхню релігію своєю терпимістю до нас, і вимагаючи, щоб він одразу забезпечив її усунення. Каяфа відповів, що

синедріон зробить усе можливе, але не має бути жодного насильства; вони одразу пошлють потужну депутацію до мене в Кесарію і, якщо я не поступлюся, вони негайно апелюватимуть до Цезаря й проситимуть мого усунення. Він додав, що якщо хтось із натовпу вибере супроводжувати депутацію, вони можуть це зробити; вони могли б допомогти довести мені, наскільки глибоко вони зворушені цим актом святотатства, але вони лише завдадуть серйозної шкоди своїй релігії й своїй країні повстанням у Єрусалимі. Каяфа — хитрий чоловік. Він дав їм вихід для їхнього гніву і собі засіб (як він сподівався) залякати мене.

Взявши його на слові, вони прийшли до Кесарії. Так, мій дорогий Сенеко, вони залишили свою роботу й свою релігію і вирушили йти, тисячі й тисячі їх, до мене в Кесарію. Вони прийшли не лише з Єрусалима, а й зі ста міст і сіл; скрізь, коли новина поширювалася, вони вирушали до Кесарії. Коли я почув, що відбувається, я піднявся на дах палацу — це було чотири дні тому — і дороги були чорні від них, скільки око сягало. Вони марширували стійко, як люди з метою, кожен із послідовниками учнів і шанувальників. Були всі віки, від сивобородих до хлопців. Їхні найученіші рабини прийшли; Анна. Коли депутація ввійшла до палацу, серед них була величезна сцена ентузіазму. Решта населення дивиться кисло. За трохи більшої провокації була б різанина.

Я радше насолоджувався розмовою зі священиками. Каяфа був гідний, Анна войовничий, а його син Елеазар (раніше первосвященик) гучний. Але всі до одного вони прагнуть вибратися з ями. Вони бояться юрби і ще більше бояться своїх ворогів у Єрусалимі, які зайняті підривом їхнього становища, називаючи їх про-римлянами, «пособниками ідолопоклонства» (злочин злочинів в очах доброго юдея), зрадниками тощо. Ти легко можеш уявити аргументи. З їхнього боку, жоден прокуратор ніколи не робив такого раніше; Цезар несхвалив би цього; Цезар завжди був уважний; ані я, ані Цезар — особливо Цезар — не могли бажати бунту й відкритого повстання, яких слід було очікувати, якщо я не скасую свій наказ. З мого боку, присутність зображень була звичайним знаком римської влади; це було набагато менш образливо, ніж щоденна жертва, яку вони вже приносили Цезареві й Римові; я пішов назустріч, щоб пощадити їхні почуття, пославши війська під покровом ночі; забрати зображення тепер було б безпрецедентним приниженням Цезаря, а забрати їх перед обличчям погроз було б сигнальним доказом слабкості.

Від цієї зустрічі вони були тут кілька разів, і публічно, і приватно, і через проміжки вони виголошують промови до натовпу. Я сказав Каяфі, що він мусить наказати своїм людям повернутися додому, але він каже, що найбільше, що він може зробити, — тримати їх тихими, обіцяючи не давати мені спокою, доки не переконає мене. Їхня кількість, замість зменшуватися, стійко зростає. Багато людей приходить із цікавості, але всілякі дикі фанатики прибувають із далеких країв і виголошують насильницькі промови. Не знаю, як вони всі існують, але гадаю, добра сварка про релігію — їжа й питво для них.

Ситуація не може тривати, але зізнаюся, мені трохи важко розправитися з нею. Я міг би розігнати їх силою, але не хочу кровопролиття; усі люди в Римі, які за мир і тишу (і які анітрохи не розуміють труднощів провінційних губернаторів), піднялися б проти мене. З іншого боку, я не повинен поступатися. Я щиро хочу дати цим юдеям урок. Крім того, справді важливо, як справа політики, зламати їхню винятковість, і я зробив початок. Замість того, щоб римське правління було справді прийняте тут, є повільний, але стійкий рух проти нього і проти священиків, які терплять його. Якщо ми не почнемо ламати їхню впертість, ми, незабаром, муситимемо повторно завойовувати Юдею. Якби я лише міг покладатися на належну підтримку вдома, але там — я знаю, що коли я говорю з рукою на руків’ї меча, я не мушу очікувати занадто багато співчуття від тебе.

Шкодую, що ти сам не маєш цієї роботи на кілька місяців.

Я повідомлю тебе про результат.

ПОРАЗКА ПИЛАТА Кесарія

Я дякую Юпітеру, що це місце знову вільне від юдеїв. Останні з їхнього наброду зникають у гори, і я пишу тобі, мій дорогий Сенеко, поспішно, щоб розповісти, що сталося. Я буду цілком відвертий із тобою, бо правда така, що мені може знадобитися допомога твоя й інших моїх друзів. Я радий, що сам Цезар не в Римі, бо не можу приховати від себе, що факти могли б бути неправильно представлені йому. Ні, я сказав, що буду відвертий із тобою; я мав би боятися, що факти могли б бути повідомлені йому правдиво.

Після чотирьох днів юдеї не показували ознак ослаблення. Вони стояли й сиділи й спали й молилися навколо палацу й у прилеглих вулицях і площах. Особливо вони молилися. Марцій написав мені, що все в Єрусалимі зупинилося і що він пасивно обложений в Антонії. Йосип повідомив, що синедріон послав послів до Ірода Антипи, його брата й губернатора Сирії, благаючи їх втрутитися за мене на тій підставі, що серйозний спалах у Юдеї мав би неприємний відгомін на їхніх територіях. Священики також вибрали місію, яку вони, якщо треба буде, пошлють до Рима. Я вирішив використати пряму погрозу військової сили. Я оголосив, що наступного дня — шостого дня цих подій — юдеї мають зібратися на ринку рано вранці, і я звернуся до них особисто. Водночас я наказав усім наявним військам бути прихованими в навколишніх будівлях. Наприкінці моєї промови вони мали вилитися й наступати на юдеїв. Ринок — відкритий простір, який вмістить двадцять тисяч людей, і він був набитий. Гомін, коли я прибув, був невимовний. Десять хвилин вони кричали на мене й одне на одного. Вони поводилися як божевільні. Не знаю, що вони казали; сумніваюся, чи багато з них самі знали. Священики, які зробили лінію (щоб захистити мене, вірю) перед піднятою платформою, на якій я сидів, не могли дістати тиші. Нарешті я встав, дав сигнал своїм урядовцям і зробив вигляд, що йду. Це заспокоїло їх на секунду, і Каяфа, піднявшись на платформу, сказав їм, що синедріон просив мене звернутися до них особисто (це не було правдою) і що їхній обов’язок — слухати тихо. Вони затихли на час.

Я був ввічливий, я був примирювальний. Я сказав їм, що Цезар завжди прагнув не втручатися в їхню релігію і що я не менш схильний, ніж інші губернатори, поважати їхні сумління. Але це не була релігія, це був суто адміністративний акт, проти якого вони не повинні були

заперечувати. Вони не могли очікувати бути звільненими від символів римського панування, я міг би майже сказати римського громадянства, які були спільними для всього цивілізованого світу. На це піднялося бурмотіння. Я був готовий, сказав я, розглянути будь-яке розумне прохання, яке вони могли б зробити, але насамперед вони мусять тихо повернутися до своїх домівок. До того нічого не можна було зробити. Чи вони бажали вступити в конфлікт із силою Рима? Я раптово припинив і дав сигнал. Одразу війська з’явилися з усіх боків і, з усією зброєю готовою до негайного використання, оточили натовп.

Що, на твою думку, вони зробили, невикористані [?] мудреців Рима? Впасти в паніку, тремтіти перед римським мечем, шукати втечі? Вони не показували жодних ознак цього. Напасти на війська, зануритися в конфлікт, яким я загрожував їм? Ані на мить. Спочатку вони були приголомшені й не видавали жодного звуку чи руху. Потім один із їхніх лідерів переді мною голосно вигукнув арамейською і, оголивши шию до меча, став на коліна перед найближчим до нього солдатом. Він сказав, як мені розповіли, що радше зазнає смерті, ніж поступиться. Умить вони пішли за його прикладом. Скрізь, священики й люди однаково, вони ставали на коліна з оголеними шиями, ряд за рядом, спереду, щоб представити свої шиї римському катові, і за щасливцями дуже добре впорядкувати масову різню. Я ніколи тисячі й тисячі, щоб чекати своєї черги. [Примітка: друкована книга тут спотворена/переплутана в цьому уривку; транскрибовано як надруковано.] Становище було сміховинним. Я не міг добре наказати масову різню. Я зазнав невдачі мав намір. Навіть якби вони мали лише одну голову, я не міг би відрізати її, хоч це дало б мені найбільше задоволення. Я зазнав невдачі й знав це. Мені знадобилося лише кілька секунд, щоб вирішити. Я сигналізував головним священикам іти за мною й відійшов для консультації. Дозволь мені скоротити історію мого приниження. Я оголосив, що я глибоко вражений їхньою відданістю їхній релігії (і це було досить правдою), але що те, що вразило мене найбільше, було порядком і спокійною рішучістю, яку вони показали. Якби було інакше, якби вони прагнули залякати мене насильством, — але ти бачиш аргумент і, хоч ти можеш усміхнутися, запевняю тебе, що священики ні. Вони подякували мені поважно, і Каяфа вийшов і виголосив промову до них. Після цього — радість, подяка і, звичайно, більше молитов. Ягве дістає заслугу за це. [Примітка: друковане джерело само використовує «Ягве» тут.] Весь день вони відходили, співаючи свої псалми. Нехай вони співають, поки можуть. Але якщо [друк переплутаний на повороті сторінки на фотографії; сенс відновлюється нижче] мусять мати впевненість у мені й у своїх священиках і тихо повернутися до своїх домівок, співаючи свої псалми. Нехай вони співають, поки можуть.

якогось дня вони дістануть іншого роду губернатора, ніж я. Якщо Цезар відмовиться від своєї політики терплячої терпимості, якщо їхні дикі фанатики скинуть цих політичних і хитрих священиків, якщо римські армії маршируватимуть, — чи врятує Ягве їх тоді? Зрештою, я лише прагнув примусити повагу

Я розраховую на тебе й на інших моїх друзів, щоб подати це в найкращому світлі, коли ця історія дійде до Рима. Зрештою, я програв кидок, бо Цезар і його зображення панували над їхнім Храмом тиждень. Це початок, навіть якщо зрештою я програв кидок. [Примітка: дубльовані/переплутані уривки в друкованій книзі; транскрибовано як надруковано.]

Тепер я чекаю проповідника Іоанна. Марцій уже мав би схопити його за п’яти. Коли він буде безпечно тут, у Галлії [надруковано «Галлія»; майже напевно «в’язниця»], меч розправиться з ним. Якщо їхня перемога наді мною змушує їх думати, що новий вік почався, я принаймні подбаю, щоб пророк не дожив побачити його.

Тож ти читав одну зі своїх трагедій захопленій аудиторії в Римі? Я певен, вона буде повна прекрасних почуттів. Якби я був там, щоб послухати їх. Якби ти був тут, щоб ти міг застосувати їх до цих невиправних юдеїв, зі мною, щоб дивитися на забаву.

АРЕШТ ІОАННА ІРОДОМ АНТИПОЮ Кесарія

Марцій повернувся до Кесарії, принісши дві інформації. Перша — що я став популярний у Єрихоні, прикордонному місті внизу біля річки Йордан. Це найважливіше місце, бо торгівля нижньої долини Йордану проходить через нього, і митний збір великий. Деякий час тому мені було зроблено скарги про грубе вимагання проти митного персоналу. Головний збирач є — був, я сказав би, — юдей низького класу. Він грабував торговців праворуч і ліворуч, і надходження не доходили до моєї скарбниці. Один із його підлеглих, інший юдей, який думав, що не дістає справедливої частки здобичі, виказав його й двох підлеглих. Це був поганий випадок; вони притримали частину наших грошей, а також прибутки своїх власних вимагань. Я судив їх тут, у Кесарії, а потім послав їх назад до Єрихона, лідера — щоб розп’ясти, а двох інших — щоб засікти до смерті. Юдеї були в захваті, не лише тому, що головний збирач грабував їх, а й тому, що він був юдеєм, якого вони ненавиділи за вступ на нашу службу. Тепер вони можуть ненавидіти його наступника, бо я збираюся призначити інформатора на його місце. Я мав би могти покладатися на його лояльність, якщо його не вб’ють його співвітчизники. Інша новина — що Іоанн втік від мене. Він вирушив в одну зі своїх проповідницьких експедицій до країни Антипи. Результат був той самий, що й у нас: натовпи нещасних селян, які доводять себе до нестями й хочуть знати, чи не могли б вони піти за його лідерством. Антипа може обійтися розмовами про нове царство навіть менше, ніж ми. Якщо буде якийсь клопіт у його країні, римські війська будуть послані допомогти йому, і коли вони будуть там, це буде прощавай його сміховинній маленькій монархії. Він знає це і чекав на Іоанна. Проповідник тепер безпечно захований у підземеллях Махера, неприємної, похмурої фортеці на пагорбах на схід від Мертвого моря. Я сказав би, що він бачив останнє зі своєї Юдеї. Якщо Антипа має якийсь глузд, він покінчить із ним. Це єдиний безпечний метод, повір мені, з людьми, які змішують свою релігію й свою політику.

Я не шкодую, за роздумом, що Антипа взяв цю справу на себе. Певна кількість осуду причепиться до нього, бо Іоанн має багато послідовників. Але іноді, коли я лежу без сну вночі, я шкодую, що я не мав Іоанна в руках. Єрихонський збирач податків — бідна заміна.

ПРОБЛЕМА АКВЕДУКА Кесарія

Я не був здивований почути, що два Іроди подали скаргу проти мене в Римі, коли почули про зображення. Собаки! Вони мають мораль дворняжих племен, із яких вони походять. Але — дякуючи, безсумнівно, тобі й іншим моїм друзям — я переміг їх. Я отримав офіційний лист на ім’я Цезаря (написаний одним із вільновідпущеників Сеяна), що хвалить мене за те, що я вийшов із важкої ситуації без кровопролиття, і водночас засуджує мою дію за те, що я в неї потрапив. Мораль така, що не треба зазнавати невдачі; справді треба довго думати, перш ніж діяти, але потім іти крізь, незважаючи на всю опозицію.

Антипа занадто зайнятий своїми схемами проти мене. Уже багато тижнів відтоді, як він ув’язнив Іоанна, і він щойно послав мені листа, ввічливий

зразок лицемірства, кажучи, що певний Іоанн, небезпечний фанатик, був заарештований по його бік кордону, але оскільки чоловік належав [?] проповідував невдоволення чималий час у межах мого кордону, він припускав, що я захочу розправитися з ним [?] були готові передати його мені. [Примітка: лівий край фотографії обрізає кілька символів на цій сторінці; слова в дужках — найкращі реконструкції.] Я відповів, що мої офіцери кілька разів заарештували б Іоанна, якби він був на території Антипи, і що Антипі тому краще розправитися з інцидентами, що виникли на його власній землі. У мене [?] труднощі свої власні, бо я чую, що деякі послідовники Іоанна ходять угору й униз, ідучи за його прикладом і [?] що їхній учитель повернеться.

[Повернутися до?] будівництва доріг й акведуків. Я справді щасливий, коли бачу банди робітників за роботою на гірських дорогах угору, [за]знач ти, мій добрий Сенеко, не «дорога», бо я переробляю і ту, що йде вгору від узбережжя, і ту, що [веде?] й Єрихон. «Навіщо турбуватися?» — кажеш ти. «Хіба це не марнотратство?» Ні, бо тими дорогами матеріали [для?] акведука. Я буду пишатися акведуком, запевняю тебе. Я покладатимуся на нього, щоб увічнити моє ім’я в історії. Я провів більше часу на пагорбах на південь від Єрусалима за останні кілька тижнів, ніж провів у Кесарії. Є двадцять чотири милі [у]явні, щоб підкорити, і я їжджу від пункту до пункту, дивлячись, як чоловіки прорізують пагорби, розбиваючи [?] закладаючи основи для моїх резервуарів. Я залучив робітників із усіх навколишніх регіонів, із Галилеї, [Йор]дану, Ідумеї і навіть із Сирії, але порівняно небагато з Єрусалима, місця, яке має отримати користь. [Юдеї?] не мають нічого спільного з нами, навіть коли ми прагнемо допомогти їм. Вони не мають нічого, крім зневаги до самарян і [?] частини, щоб принести їм добрий запас води. Вони радше обійдуться без води, або матимуть її брудною, ніж візьмуть римську [?] історію. Є рабин у Єрусалимі, який сказав, що, імовірно, було лише два справді добрі юдеї у всій [і]сторії. [Осо]ба. Або, можливо, додав він, був лише один — він сам.

[?] вартість акведука [тяжить наді мною?]. Я стурбований вартістю акведука. Чоловікам платять регулярно, але великі суми скоро будуть належати підрядникам. Вони не можуть вийти зі звичайних податків, ані, наскільки я бачу, я не можу зробити спеціального збору, який дав би необхідну суму. Я спитав синедріон [зробити?] пропозиції мені, але вони не допомагають. Вони говорять і говорять, але не роблять жодних пропозицій. Вони кажуть, що підрядники вимагають забагато, або вони визнають необхідність акведука, але кажуть, що роботу слід було відкласти, або вони заявляють прямо, що Рим має платити за неї. Я змушу їх співати іншу пісню, коли закінчу з ними.

ПЕРША ЗГАДКА ПРО ЄШУА Кесарія

Синедріон впертий. Я сказав їм, що вони мусять знайти шляхи й засоби протягом трьох місяців платити за акведук і [без]кінечні конференції з їхніми головними чоловіками. Я повторюю, доки не стомлюся: «Вперше у своїй історії Єрусалим матиме добру питну воду. Це суттєво для здоров’я вашого великого міста». Вони залишаються незворушними. Один із них сказав велично: «Вода для пиття не має справжньої ваги. Це лише справа нечистого тіла. Що важливо — забезпечення для душі — вода для омивань, які приписані нашим Законом». (Вони завжди за своїми обрядовими омиваннями; я ніколи не міг зрозуміти, як люди, які миються так [багато разів на д]ень.) Цей аргумент дав мені шанс. «Саме так, — відповів я, — ви потребуєте великої кількості води для своїх омивань [і жер]тов». (Вони мають, ти мусиш знати, величезну миску води в Храмі, щоб змивати кров від жертв.) [От]же справа релігії так само, як здоров’я й пристойності, і я очікував би, що ви будете готові і підтримати мене [у ви]борі, який я роблю для вас».

Потім блискуча ідея прийшла мені в голову. «Оскільки, — додав я, — акведук, за вашим власним показом, буде великою допомогою вашим релігійним вправам, чому не заплатити за нього храмовими грошима?» Ти ледве повірив би, із якою люттю вони прийняли цю розумну пропозицію. «Грабіж» і «святотатство» були найслабшими словами, які вони вжили. Я протестував їм, що вони можуть розглядати це як позику й, наклавши збір [на?] Єрусалим і поширивши його на дванадцять місяців (або довше, якщо вони виберуть), повернути храмові фонди. Вони були майже [?], але я стояв твердо й наказав їм винести пропозицію перед офіційним засіданням повного синедріону. Чим більше я думаю, [як?] приємно цей проєкт виглядає для мене. Він розв’язує труднощі з такою простотою.

Новини в твоєму останньому листі роблять цікаве читання. Я думав, ми впали достатньо низько, коли пагони наших давніх знатних домів [спричиняли?] бунти на іграх, але я ніколи не очікував почути, що Клавдій бився як звичайний гладіатор перед паршивою [юрбою?], прихильний як актор на сцені. Боюся, я не маю таких захопливих шматочків пліток для тебе. Один із рабинів, який [диви]вся прихильно на мій акведук, був убитий учора, коли він виходив зі свого дому до синедріону. П’ять негідників напали на нього [з?] понад двадцятьма ранами. Немає найменшого шансу зловити вбивць, хоч їхнє сховище буде [відоме?] людям. Звіти з кордону заявляють, що інший мандрівний проповідник, один Єшуа, з’явився в Галилеї; я сказав [їм тримати?] око на ньому. Єдина донька одного з головних священиків Єрусалима втекла з грецьким торговцем. Вони хотіли [?] її й заявили, що вона взяла частину грошей свого батька. Він може пощадити їх. На жаль! Солдати не прибули до [дому, доки вона] була безпечно геть, і сьогодні я дуже в добрих ласках Прокули.

[Можеш уявити?] моє здивування твоїм листом. Що скаже Тиверій Цезар, коли почує, що Клавдій став гладіатором! (Примітка: Імператор Тиверій належав до Клавдієвої лінії, яка славилася своєю пихою. «Гордість Клавдієвої родини, — каже Тацит, — була закорінена в його природі».)

СМЕРТЬ ІОАННА Й ПИТАННЯ ПРО ЄШУА Єрусалим

Я піднявся до Єрусалима, щоб владнати свою сварку із синедріоном, і цього разу я маю намір діяти. Вони офіційно відмовляються зробити будь-який внесок із храмової данини, навіть на кілька місяців. Вони послали мені набридливий писаний твір (нудне писання), аргументуючи, що акведук — імператорська справа і що скарбниця Цезаря має платити за нього. Щонайбільше вони лише визнають, що він має бути оплачений із

звичайного оподаткування провінції, і це, кажуть вони, уже важче, ніж провінція може винести. Вони достатньо нахабні, щоб стверджувати, що запас води для обрядових омивань, яких вимагає їхній Закон, завжди був достатній і що їхні інші потреби не виправдовують таких щедрих витрат. Я повідомив їх, що гроші мусять бути знайдені без затримки і що я, якщо треба буде, вдамся до кроків, щоб знайти їх для них.

Я не маю терпіння до їхнього дорогоцінного Закону, який огороджує їх (і нас) на кожному кроці дрібними правилами. Частина його походить від Мойсея, але багато його — їхнє власне творіння. Їхні вчені люди провели своє життя за своїми священними книгами, але найнудніша частина, наскільки я можу дізнатися, — їхнього власного творіння. Чи можеш ти повірити, що вони мають цілі томи, написані про покоління у винаході найскладніших і найбезглуздіших релігійних правил? Чи ти коли-небудь чув про їхні правила для миття і що є том чи два, присвячені виключно темі миття перед їжею? Чи ти коли-небудь чув про рабина, який помер від спраги? Він був замкнений в обложеному місті й мав пів ложки води, виділеної йому щодня. Він використав усю її для обрядових омивань і помер у муках спраги. Я хотів би піддати старого Анну тому випробуванню. Або чи знаєш ти історію про побожного мула? Він належав священикові, який не торкався жодної їжі, на яку при купівлі не було сплачено десятини Храмові. Днями мул відмовлявся від своєї їжі. Чи він був хворий? Чи він був кульгавий? Чи він був просто впертий, як мул? Ні, мій дорогий Сенеко, повір мені, вони відкрили, що коли його їжу купували, десятини не було сплачено Храмові. Він не порушив би Закону. Вони всі мули в Єрусалимі.

До речі, мене більше не турбуватиме Іоанн, проповідник, син Захарії. Він мертвий. Я отримав офіційне повідомлення від губернатора замку Махер. Він отримав накази від свого пана Ірода Антипи — відправлені з його столиці, Тиверії в Галилеї, — стратити Іоанна як підбурювача повстання й повідомити мене про цей факт. Була, чую, особлива причина дії Антипи. Ти пам’ятаєш, я казав тобі, що інший агітатор на ім’я Єшуа з’явився в Галилеї. Александр, який знає багато з того, що відбувається, — і розповідає мені, бо він ревнивий до гідного Йосипа, — каже, що Єшуа спочатку прийшов із Галилеї відвідати Іоанна. Він насправді був у Юдеї, коли поширилася новина, що Іоанна заарештовано, після чого він утік до своєї власної країни. Там він грає ту саму гру, що й його вчитель. Він закликає своїх співвітчизників бути смиренними (мені він подобається за це) і говорить широко про прийдешнє царство. Також він встановив себе як чудотворець, зцілюючи людей, які хворі, й різних божевільних (вони численні в Галилеї), і, звичайно, це притягує забобонну юрбу. Антипа не сподобався б цьому в будь-якому разі, але те, що справді стурбувало його, було відкриття, що повідомлення проходили між Єшуа й послідовниками Іоанна. Тож, дуже мудро, він покінчив з Іоанном і вже — Йосип підтверджує це — розпитує про Єшуа. Я матиму добру підставу для скарги, якщо він дозволить цій справі зростати.

Є один її бік, який розважає й тішить мене. Єшуа свариться з законниками й священиками. Усе, що торкається Закону чи загрожує їхній владі, будить їхню миттєву ревнощі. Так само, як я сказав синедріонові, що очікую, що вони повідомлятимуть мені про будь-яку агітацію, яку вони почують, так я ставлю собі за пункт досить жваво давати їм знати про мою недбалість, яку я можу їм приписати. Я повідомив Каяфу про звіти щодо Єшуа, які доходили до мене, і сказав йому, що оскільки синедріон претендує на владу навіть у Галилеї, йому краще подбати про це. Він відповів одразу з наголосом, кажучи, що з того, що вони чули про Єшуа, хоч це було ще мало, вони несхвалювали його щиро і що вони посилають депутацію вчених чоловіків до Галилеї, щоб розпитати його. У собі чоловік — особа без значення, син звичайного робітника. Але тоді Симон, один із негідників, які наробили клопоту кілька років тому, був, разом з іншими, іншим шкідником, був пастухом. Найгірше в цих юдеях те, що ранг нічого для них не означає. Вони підуть за будь-яким сином землі, якщо він може добре битися, добре грабувати чи добре говорити — особливо якщо він вплітатиме кілька див до угоди, — і, перш ніж ти знаєш, де ти, вони поставлять його царем. Проте, з Антипою й синедріоном, які стежать за ним, і зі мною, який чекає на нього в Юдеї, це бідна перспектива для Єшуа.

У будь-якому разі я не можу почуватися збудженим щодо чогось тепер, крім мого акведука. Це благородна робота, гідна стояти поряд із роботою самого Ірода в Кесарії. Чи можеш ти запропонувати мені, як я маю дістати гроші? Мої вуха широко відкриті. Але чекай терпляче. Я маю секрет; я потираю руки від нього, але не смію сказати його навіть тобі. Сподіваюся, коли писатиму наступного разу, повідомити тебе, що я маю гроші у своїх руках, і дістану я їх, хоч юдеї постраждають від цього.

ЗАХОПЛЕННЯ ХРАМОВОЇ ДАНИНИ Єрусалим

Три дні тому, рано вранці, я захопив храмову данину. Не всю її — помилуй мою помірність. Я не напав на скарбницю в самому Храмі, бо це означало б генеральну битву й жертви, яких я не міг собі дозволити. Ти вибачиш мою нерішучість, гадаю, коли згадаєш обставини моїх щасливіших зразків: Красс окупував Єрусалим із великою армією, коли був дорогою до Парфії, тоді як Сабін насправді взяв Храм штурмом. І мої претензії, і мої методи були скромніші. Храмова данина приноситься до Єрусалима з іноземних юдейських громад приблизно в цей час щороку (на початку весни). Єгипет, Мала Азія й регіон Євфрату — найбільші вкладники. Більшість її приходить у монеті, але є також багаті дари побожних: посуд для храмової служби, коштовності й прикраси, золото, щоб розплавити. Внесок Єгипту, на жаль, дістався Храму безпечно тиждень тому, але той, що з азійських міст, чекав у Кесарії на супровід, а той, що з Євфрату (він включав гарний брусок чистого золота, дар Ктесифона), був під супроводом за кілька миль від Єрусалима. Юдеї, я маю пояснити, посилають власних охоронців, але в межах провінції губернатор забезпечує військовий супровід. Скриню, яка прибула до Кесарії, я конфіскував без зайвих церемоній. Юдеї не могли опиратися; вони пішли, виючи, до Єрусалима, і знайшли по прибутті, що та сама доля спіткала караван із Євфрату. Це потребувало деякого влаштування. Ми подвоїли супровід останньої ночі, і коли караван прибув до сусідства Храму рано вранці, Марцій вискочив з Антонії з повною когортою і буквально загнав усю процесію до цитаделі. Вид був справді комічний. Наші чоловіки насолоджувалися ним ретельно. Усе було зроблено так швидко, що юдейські охоронці, які включали високопоставлених урядовців, ледве могли повірити своїм очам, коли побачили браму Антонії закритою за ними й моїх чоловіків, які методично рахували й забирали скрині. Один чи двоє були достатньо дурні, щоб чинити опір, але ми скоро вилікували це. Жодного кровопролиття, але вони мали деякі синці

щоб показати своїм співвітчизникам.

Гвалт через зображення в мій перший рік — ти пам’ятаєш той прикрий інцидент? — був нічим порівняно з тим, що сталося тепер. Весь Єрусалим вийшов протягом години. Вони кричали й верещали, вони загрожували зруйнувати акведук, вони били по стінах Антонії кулаками. Священики скупчилися щільною масою навколо храмової скарбниці, щоб і вона не була атакована мною. Втрата грошей торкається їх до живого. Я не мав наміру, цього разу, дозволяти їм демонструвати днями. Я переодягнув велику [?] солдатів у звичайний одяг, під яким їхня зброя була прихована. Декого я вивів з Антонії перед світанком. Інша [?] була прихована в палаці Ірода. Вони всі були самарянами й ідумеями, щоб вони могли легко переодягнутися без страху бути впізнаними. Їх було близько тисячі. Вони зібралися на околицях натовпу й брали участь у криках. З того, що я знаю про деяких із них, я сказав би, що вони зробили все можливе, щоб стимулювати юрбу. Удень я вийшов на вежу над брамою. Я оголосив, що гроші будуть використані мною для їхньої користі в спосіб, який я вважав належним. Потім я розігнав їх. Подвоєний гвалт; погрози проти святотатливого губернатора, прокляття і навіть каміння. Засурмила труба, і мої гарні хлопці, відкривши свою зброю, впали на юрбу. Крик люті й жаху, що піднявся, міг би бути почутий у Римі. Натовп утік безладно, але тиснява була така велика, що багато не могли втекти до вузьких вулиць, і руки солдатів не були [не?] бездіяльні. Не знаю, скільки було вбито, бо мертвих швидко забрали їхні друзі, але кількість була велика. Відтоді все тихо. Скажу тобі, я суворо заборонив своїм чоловікам переслідувати натовп до Храму, і наказ було виконано. Я не бачив ані Анни, ані Каяфи. Очікую, що вони не прийшли, але що вони послали якесь хитре повідомлення, щоб сказати їм. Вони посилають звичайну депутацію до Рима, але я не нервую щодо результату. Головні підрядники, яким я вже заплатив храмовими грошима, — добрі друзі Сеяна, і вони не сумніваються, що з розсудливими витратами серед його вільновідпущеників усе буде добре.

Тож я задоволений. Акведук скоро буде закінчений, і є гроші й зайве, щоб заплатити за нього. Я владнав деякі свої рахунки з юдеями і особливо з їхніми священиками, що торгують релігією. Вони дістали гострий урок — сподіваймося, вони скористаються ним. А все ж боюся, тон цього листа не буде приємний тобі, мій дорогий Сенеко. Тому я зроблю пропозицію. Ти скаржився на тон мого листа до мене: на шум, непомірні орендні плати, дорожнечу й поганість їжі. Відвідай мене, отже, в Юдеї, і щоб відновити свій виснажений дух. Не уявляй, чудовий Горацію, що ті, хто перетинає моря в пошуках втраченого, а не свого розуму? Ах, але перетни до Юдеї й побач, чи клімат не зазнає разючої зміни. Я знаю, я [схи]льний готуватися проти юдеїв; це справедлива насмішка. Але ж я живу серед них, ти лише бачиш їхні крамниці й синагоги з безпечної відстані, коли поспішаєш повз у своїх ношах до справи, як вечірка чи збори дотепників.

УРОК ДЛЯ ГАЛИЛЕЯН Єрусалим

Я пишу тобі знову, перш ніж вирушу в одну зі своїх періодичних інспекцій провінції. Марцій і Йосип обидва попереджають мене, що я матиму поганий прийом через захоплення священних грошей. Я не такий певен. Це святотатство, звичайно, для всіх них, але сільські люди не люблять жадібного, хапкого священицтва в Єрусалимі, яке жиріє на їхніх приношеннях і, крім того, лише Єрусалим отримує користь від мого дару доброї води. Чому галилеяни мають платити за вуличні бунти в Єрусалимі? Чому Галилея має платити храмову данину від грабунку? Можливо, я не буду зовсім непопулярний зрештою. Я дам людям знати, що їхній синедріон хотів платити за акведук із податків народу.

Минув місяць від перевороту, щодо якого я отримав багато привітань від моїх друзів. Крім одного серйозного епізоду, я був досить мирний. Я не послабив своєї рішучості. Я заборонив усі демонстрації, публічні збори й навіть вулиці. Це поклало край їхньому вуличному красномовству. Найгіршими правопорушниками були не самі священики й законники, а молоді всезнайки, які відвідують їхні лекції й постачають дотепність, якої бракує простим людям. Був один чоловік особливо, наполегливий хлопець, гучний юдей-логікоспорник із Тарса, який мав багато сказати, коли його заарештували, про те, що він римський громадянин. Виявилося, що він був ним, тож його відпустили, але я звелів центуріонові прошепотіти йому не потрапляти в наші руки знову, оскільки навіть римський громадянин міг би бути вбитий при спробі втечі. Були також заколотні плакати протягом перших кількох днів, що ганьбили мене й Цезаря. Місто спалахнуло досконалою висипкою їх, доки ми не зловили партію з трьох за роботою на стінах Антонії вночі. На стіні Антонії вранці було щось іще, крім плакатів.

Був один серйозний інцидент. Його спричинила партія галилеян, які піднялися до Храму. Ці люди ніколи не [почуваються вільно в?] Єрусалимі. Їх вважають змішаною расою, трохи нижчою за чистого юдейського юдея, і так, я насмілюся сказати, вони й є, будучи так [близько?] до фінікійців і греків та різних видів сирійців. Галилеяни думають про себе, що вони такі добрі, як будь-який живий юдей; вони всі [більш?] зухвалі до нас, римлян, бо ними самими править Антипа, і в будь-якому разі візит до Єрусалима для них — екскурсія, на яку вони вирушають із бурхливими високими духами. Ця партія, яка прибула два тижні тому, чула про моє захоплення храмових грошей, але не чула, що демонстрації заборонені. Коли галасливий набрід дістався Антонії, я послав попередити їх, вони гнівно лаяли нас і заявили, що, входячи до Храму, вони протестуватимуть проти звичної жертви Цезареві й Римові. Я звелів стежити за ними до зовнішнього двору Храму загоном солдатів, які впали на них із мечами, поки вони [купували?] тварин для своїх власних жертв. Інші юдеї дивилися. Думаю, цей доказ, що я не зупинюся навіть перед входом до Храму, справив добре враження. Залишок галилейської партії вирушив знову до своєї власної країни того самого дня, і коли вони поширять новину, це має навчити їхніх співвітчизників не брати вольностей зі мною. Я послав звіт Антипі й благав його краще стримувати своїх підданих.

Мені не подобається те, що ти розповідаєш мені про поширеність «інформаторів» у Римі. Якщо чоловік стає на бік Сеяна чи проти нього, він бере ризик і [мусить?] скаржитися на результат, але ця система виставляє навіть найневинніших приватній злості й помсті. Звичайно, римлянин [мав би?] бути в безпеці від доносу свого вільновідпущеника. Я не звертаю уваги на анонімних інформаторів тут, хоч їх багато за

роботою. Ті, хто ненавидить нас найбільше, завжди прагнуть зруйнувати священиків і знать, які працюють із нами, але якщо обвинувач не готовий виступити вперед, я не слухаю його. У цьому я знаю, що матиму твою підтримку. За повстання — жодної милості! Але наша римська справедливість не мусить використовуватися для владнання приватних образ. «Чудово, — каже Л. Анней Сенека, — і під який заголовок підпадає привласнення священних храмових грошей!»

РОЗПИТИ АНТИПИ В НАЗАРЕТІ Кесарія

Я провів майже місяць, об’їжджаючи північні райони своєї провінції. Я інспектував прикордонні пости, радився зі своїми податковими офіцерами, вислухав незліченні скарги й виправив не мало. Я хотів сам з’ясувати, чи ця частина країни страждає так сильно від наслідків посухи й поганих урожаїв, як мені казали. Я знайшов, що так. У багатьох місцях стан народу був справді жалюгідний. Я відкрив, що кожна синагога була використана як центр злої волі проти мене, але я скликав сільських старійшин, вислухав їхні історії лиха й оголосив скасування оподаткування. У певних випадках я обіцяв послати їм допомогу, щойно повернуся до Кесарії, і це я тепер роблю. Загалом я не незадоволений.

Було задоволення бути серед самарян. Вони мають найприємнішу ненависть до священицтва в Єрусалимі, яке ставиться до них як до собак і тримає їх поза Храмом. Самі самаряни — кожен шматочок такі добрі, як справжні юдеї, і, звичайно, вони мають ті самі загальні характеристики: одного дня вони селяни, а наступного вони розбійники; цього [?] це плуг, а наступного це ніж чи вила проти Цезаря, чи Ірода, чи хто б не був «тиран» дня. Все ж я був губернатором уже три роки без багатьох серйозних клопотів, і в цьому, стільки ж, скільки будь-хто з моїх попередників, крім Валерія, зробив. Якби мене відкликали тепер, я залишив би провінцію кращою, ніж знайшов її. Я не незадоволений.

На початку свого об’їзду я взяв Прокулу до кордону Галилеї. Вона завдає візит дружині губернатора Сирії, своїй старій шкільній подрузі, і я поставив її на велику дорогу до Дамаска. Я послав Александра з нею до Галилеї й сказав йому з’ясувати щось для мене про найновішого агітатора. Він супроводив її до Дамаска. Він завдав швидкого візиту до Назарета, до якого Єшуа належить, і відвідав його родину. Він знайшов їх у стані страху. Агенти Антипи були в Назареті, допитуючи їх про Єшуа, і вони бояться, що будуть втягнуті в будь-яке покарання, яке спіткає його. Все місто поділяє їхню нервовість. Здається, родина і їхні друзі насправді переслідували Єшуа, який швидко переміщається з місця на місце, як усі ці проповідники роблять, і хотіли б, щоб його забрали й замкнули, щоб тримати його — або, радше, себе — поза клопотом. Вони сказали людям Антипи, що Єшуа не цілком відповідальний за свої дії; він завжди був трохи дивний і спричиняв своїй родині клопіт, і вони ніколи не могли контролювати його. Звичайно, вони не можуть тепер, бо він не лише відкидає їх різко, а й натовпи, які йдуть за ним, зростають щодня й не слухатимуть жодного слова проти нього. Тож нещасні люди охоплені панікою. Я написав Каяфі, наполягаючи, щоб мені сказали, чи синедріон вжив якихось дій.

Чи пам’ятаєш ти грецького купця, який втік із донькою священика? Поки мене не було, він з’явився знову в Кесарії — сам. Він розповів усім, що юдейка залишила його, але історія йде, що він покинув її десь в Африці, і юдеї послали звіт про це її родині в Єрусалимі. Як дурень, він наполягав іти своїм звичним колом справ у Юдеї. Він навіть говорив про відвідини Єрусалима. Він був веселим хлопцем із копицею чорного волосся, завжди жартував і сміявся із себе. Коли його попередили не йти до Єрусалима, він сказав, що навернувся в прозеліти й, будучи наверненим до юдаїзму, за ним наглядатиме Ягве. Тож він пішов, сміючись, до Єрусалима, і це кінець його. Він зник з лиця землі. Молода жінка мала кількох братів і двоюрідних братів, які серед найсуворіших із суворих. У Римі вся річ була б жартом, але ти скоро вчишся не усміхатися над такими речами тут. Принаймні ти мав би. Грек не вчився, і тепер де він?

СПРОБА В ГАЛИЛЕЇ ЗРОБИТИ ЄШУА ЦАРЕМ Кесарія

Пакет від тебе зробив мене щасливим. Кораблі були затримані штормовою погодою, тож кілька листів прибули одразу. Перш ніж я відкрию їх, я думаю про себе важливого, зайнятого вагомими справами держави, не неефективну частину великої машини Цезаря. Але коли я читаю їх, ах мені! Я шкодую, що я не знову в центрі світу, на Форумі чи в будинку Сенату, театрі чи передпокої Сеяна, серед шуму й диму Рима, де, зрештою, людина живе. Тут нічого не стається — нічого, принаймні, що має значення; звідси нічого не може виникнути; скільки, благаю тебе сказати мені, Рим коли-небудь знатиме чи дбатиме про Юдею, хіба що буде війна й комфортні призначення треба знайти для наших знатних ледарів у штабі командувача? Ось, я мав своє бурчання. Дай мені побачити, чи, зрештою, я маю якісь новини, щоб відплатити тобі за твої листи.

Прокула бачила й чула галилейського Єшуа. Вона пише мені, що щойно вони перетнули до Галилеї й почали на дорозі, яка йде вздовж західного боку озера, вони почали чути мало про щось інше. Александр, нишпорка, нишпорив тут і там, збираючи інформацію. Здається, вся Галилея збуджена щодо Єшуа; кожен знає когось, хто чув про когось іншого, хто був зцілений від якоїсь хвороби чи іншої, і цікава річ (для мене) — що кілька моїх добрих підданих Юдеї також у Галилеї, ідучи за проповідником, коли вони були б краще зайняті своєю роботою вдома. Александр влаштував, як сталося, щоб Прокула зробила зупинку на фермі до північного кінця озера, і коли вона йшла далі — але ти матимеш історію її власними словами, як вона послала її мені:

«Ми раптово натрапили на натовп людей, які поспішали дорогою перед нами й по схилах, що ведуть униз до моря, і навіть уздовж пляжу. Інші приєднувалися до них зі стежок, що приходили з пагорбів. Ніхто не звертав на нас уваги. Вони були юдеями всіляких видів — переважно міцні й здорові люди, але були хворі й каліки також, які тягли себе далі або їх несли їхні друзі. Натовп був збуджений, жестикулюючи, вказуючи на човен, який ішов за лінією узбережжя, і кричачи до тих, хто на борту. Я

спочатку думала, що вони гнівні, але Александр сказав, що вони кличуть Єшуа, який був на борту, щоб він прийшов до берега й говорив до них. Вони продовжували кричати ті самі слова знову й знову. Я не могла розібрати цього, бо все було арамейською, і коли я спитала [Александра?], він лише похитав головою й пробурмотів щось про те, що це погана справа. Він не сказав би мені, що вони мали на увазі, хоч [він сказав?] мені пізніше. Коли ми зупинилися на фермі, натовп кинувся далі, і незабаром я могла бачити їх, як вони залишали велику дорогу й поспішали вниз до берега. Александр попросив дозволу піти за ними, і я сказала, що він може, за умови, що візьме мене з собою. Тож ми пішли, із супроводом — тобі не треба боятися — і через півгодини ми знайшли їх усіх великою масою, внизу коло води, з Єшуа, який стояв на пагорку в полі, звертаючись до них. Їх були тисячі й тисячі, а позаду, близько до нас, деякі групи краще одягнених юдеїв, які стояли осторонь, дивлячись і слухаючи. Александр поглянув на них і знову пробурмотів. «Шпигуни з Єрусалима», — сказав він і пішов говорити з ними.

«Я бачила проповідника ясно. Він дивний чоловік, худий і суворий, ніби він спалений вогнем своєї пристрасті. Коли ти бачиш його обличчя й чуєш, як він говорить, він повен упевненості в собі, владний, часто лютий. Натовп був шумний спочатку, бо ті, що позаду, не могли чути, і були переривання. Він придушив їх кількома словами. Він був як генерал серед легіонів, і вони слухалися [його, як?] звичайні солдати. Він завжди говорив так, ніби ніхто не міг суперечити йому. Він почав тихо, але потім підняв голос і став різким і палким. Юдеї з Єрусалима крутилися й бурмотіли одне одному. Александр сказав, що він засуджує їх і їхніх друзів. Я ніколи не чула нічого, що звучало так пристрасно й гірко. Потім він став тихішим знову й пішов у захоплений спосіб, ніби він не знав, що люди там. Тоді було бурмотіння й рух крізь натовп, коли [як?] вони тиснулися вперед до нього. Александр не міг відвести очей від нього. Він не звертав уваги на мої питання. «Кращий час приходить!» — і сміявся дивним, тривожним чином. Я мала б цитувати щось, [що він сказав?] собі. «Кращий час приходить!» — і сміявся дивним, тривожним чином. Я одразу подумала [що?] проповідник казав. Він продовжував дивитися на партію з Єрусалима й сказав, що мусить одразу зробити звіт тобі.

«Потім сталося це. Єшуа раптово підняв руку й вигукнув щось дивне. Вони зупинилися тиснутися до нього й сіли на траву великим колом навколо нього — крім юдеїв з Єрусалима, які не зробили жодного руху, а продовжували дивитися. Я певна, я бачила деяких із них, що йшли до синедріону. Потім Єшуа покликав деяких, хто стояв близько до нього, і вони принесли йому хліб. Він розламав його на маленькі шматочки — такі маленькі, що звідти, де я стояла, я ледве могла бачити їх взагалі. Він дав їх чоловікам, і вони пішли вздовж рядів, роздаючи їх натовпові, поки проповідник продовжував говорити. Шкодую, що я не могла зрозуміти. Все, що я могла дістати від Александра, було те, що проповідник зараховував їх як своїх послідовників, але що це було не військове [зарахування?], а суто релігійне; їдіння хліба було символом, що вони зарахували себе під нього, щоб жити, як він жив, і робити всі речі, які він казав їм робити. Александр додав, що це небезпечно, це могло бути неправильно зрозуміле.

«[Найдивніша?] річ мала послідувати. Коли церемонія була закінчена, все було тихо кілька секунд, а потім натовп почав ворушитися й говорити. Поступово вони ставали все більш збудженими. Єшуа сказав щось чоловікам коло нього, і, побігши вниз до моря, вони почали притягувати човен близько, щоб він міг сісти знову. Коли натовп побачив, що він іде, вони [ринули вперед?] побігли вперед, кричачи й верещачи, і оточили його. Деякі з них розмахували [палицями?] й киями та ножами. Вони [---] загрожували йому; це було зовсім інакше. Інші з них плакали. Багато з них упали до його ніг. Весь час я могла [чути?], що вони кричали ті самі слова, які я чула, як вони вживали на великій дорозі, коли вони дивилися на море. Я спитала [Александра?], що вони казали. Мені довелося потрясти його за плече, перш ніж я могла дістати від нього відповідь. Він був нетерплячий зі мною. [Він?] сказав: «Ось що вони кажуть. Цар Ізраїлю! Цар юдеїв! І Месія!» Я не певна, що останнє означає, але [ти?] знатимеш.

«[Я бачила?], що Єшуа відштовхував їх. Він не слухав їх. Він майже відганяв їх словами й жестами. Я певна, він [відчував?], що вони зробили велику помилку. Він був майже не при собі. Він змусив тих, хто стояв на колінах, піднятися, а тих, хто [розмахував зброєю?], опустити її. Він був суворіший і рішучіший, ніж був увесь день. Водночас він [пішов?] униз до моря поспішно, ніби він мусив утекти. Натовп ішов повільно слідом у пригнічений спосіб. Вони здавалися розчарованими й спантеличеними. «Він гнівний на них за те, що називають його царем юдеїв», — сказала я Александрові. «Він має причину бути, — сказав [Александр?]. — Він мертвий чоловік від сьогодні».

«Ще один інцидент. Перш ніж Єшуа міг сісти на човен, юдеї з Єрусалима, які стежили за кожним рухом [натовпу?], швидко пішли вниз пагорбом і заговорили до нього. Вони зустрілися як вороги; я могла бачити це, хоч я не могла чути слів. [Вони?] говорили [лише?] кілька митей. Вони сказали щось йому, і він подивився на них обличчям із каменю. Потім він відповів коротко й повернувся до них спиною. Деякі з його послідовників допомогли йому в човен. Я думала, вони були також спантеличені, і, можливо, налякані. Він не був собою. Він говорив і діяв так, ніби він готовий битися з усім світом.

«Що б це не було, що було сказано юдеям з Єрусалима, вони були задоволені цим. Вони пішли, шепочучи й усміхаючись, і, коли я поїхала, вони ходили серед натовпу, зайняті, як бджоли. Я знала, що вони засуджують Єшуа, бо вони продовжували дивитися на море [до?] човна. Александр тепер зайнятий написанням тобі звіту про всю справу».

«Цар юдеїв!» — мій дорогий друже — ти зазнач слова! Так, я знаю, це лише в Галилеї, і, імовірно, я сам не буду [там, щоб побачити це?]... «Довір Антипі подбати про це! Чи хотів би ти почути звіт мудрого Александра? Він каже:

«Галилея повстала б за словом, але він не каже слова. Він спантеличує людей, навіть поки притягує їх. Він виконав дивні [зцілення?], хоч кожен має власну іншу історію про них, і неможливо сказати, скільки з цього правда. Збори, до яких він звертається, були як глина між його руками. У суперечці ніхто не може стати проти нього. Він на ножах зі священиками, законниками й Законом. Він жахливий у своїх нападах на них: найлютіший і нещадний. Він скинув би всю систему, яку священики нав’язали юдейській нації, і священики ніколи не пробачать йому цього. За першої ознаки, що люди відвертаються від нього, священики покінчать із ним.

«Є ознаки, що вони ось-ось відвернуться від нього тепер. Вони вітали його як очікуваного визволителя, нового царя юдеїв. Він

відмовляється від титулів. Сьогодні вдень він відбив натовп майже силою, коли вони вітали його. Ти ніколи не бачив такого пригніченого вигляду, як вони мали, коли вони відпливали геть. У своєму власному розумі він не цар ані Месія, вірю, він боїться, щоб вони не наполягали ставитися до нього як до одного чи іншого. Понад усе народне бродіння було спричинене ласкою, і я знайшов, ретельним розпитуванням, що в кожному разі він намагався приховати те, що він зробив, і так запобігти людям вітати його як визволителя. Він прагне відвернути небезпеку, якої боїться. Війна, яку він веде, — проти синедріону й Закону. Якщо він наполягатиме, вони, напевно, заберуть його життя. Їхні делегати були на сторожі сьогодні, і деякі з них залишаються в Галилеї. Але я сумніваюся, чи вони будуть під необхідністю, або матимуть шанс, забрати його. Якщо він не втече негайно, Ірод Антипа схопить його.

«Антипа не може робити нічого іншого після сьогодні. Я чую, що Єшуа вже відплив на інший бік озера, щоб сховатися на території Ірода Филипа. Якщо він залишиться там, Филип покладе руки на нього. Якщо він повернеться до Галилеї, він загублений. Чи можу я запропонувати, що було б цікаво мати звіт від первосвященика про його погляд на справу?»

Ти бачиш, отже. Ще один народний герой піднімається турбувати мене й називати себе царем. Ні, скажеш ти, він не робить так; це вони називають його царем. І яка різниця, благаю, це робить для мене? Він на ножах зі священиками, законниками й Законом. Я міг би прослизнути крізь його пальці, я не буду. Лише одна річ засмучує мене. Він тепер цар — чоловік владний, лютий, спалений своєю власною пристрастю, тип чоловіка, якому цей неспокійний і повстанський народ охоче дає увагу, — ні, це не підійде! Коли він мертвий, тоді вони можуть називати його царем.

До речі, грецького купця знайшли під купою каміння в ущелині поза Єрусалимом. У його тілі ледве була ціла кістка. Очевидно, вони вжили київ. Історія така, що юдейка втекла до Рима з єгипетським актором. Ти знаєш, як вона закінчить.

ВТЕЧА ЄШУА ДО СИРІЇ Кесарія

Що, мій дорогий Сенеко, всі юдеї вигнані з Рима! Чиста зачистка кравців і капелюшниць, лихварів і червононосих коміків! О найбажаніше з міст; якби я міг бути там! А все ж це несправедливо, як ти кажеш, що вся громада має бути вигнана, бо деякі негідники обернули храмові дари на свої приватні потреби. Так, так, це несправедливо, а все ж ніхто не співчуватиме. Це мусить бути їхня власна провина, що в усьому світі ніхто не співчуває погано трактованому юдеєві — ніхто, тобто, крім мого Сенеки. Жахлива думка нападає на мене. Куди Цезар збирається послати їх? Молися Ягве, щоб це не було до Юдеї!

(Певні юдеї схилили Фульвію, римську даму, навернену до юдаїзму, зробити дари Храмові й потім привласнили гроші. Юдейську громаду після цього було вигнано з Рима.)

(Александр мав рацію. Єшуа з Назарета втік. Нічого не було чути про нього тижнями. Він не в Галилеї, і він не на території Филипа. Він, певно, пішов на північ до Сирії, де ніхто не дбає про нього.)

Дозволь спершу розповісти тобі про Каяфу. Хитрий священик послав мені кілька своїх єлейних, державницьких звітів. Я знаю його труднощі. Він мусить стежити за губернатором (який має солдатів і Рим за собою); за своїми власними фарисеями, які думають, що він запобігливий до нас; за народом, який може бути відведений будь-яким диким чоловіком сьогодні чи завтра; і за священиками й законниками, які люблять свій закон і підозрюють, що в його захисті він і його подібні не кращі, ніж мали б бути. Він каже, було б милосердно припустити, що Єшуа божевільний, і що це справді думка його родини, але, божевільний чи ні, він зваблює неосвічених людей від їхнього обов’язку однаково до їхньої релігії й до визнаних властей. Він додає, що делегати від синедріону викривали його неодноразово, і викриття тепер швидко має ефект. Вони вживуть найсуворіших заходів проти Єшуа, якщо він потрапить у їхні руки, як фальшивого претендента й повстанця проти Закону, а щодо політичного боку цього — ти пам’ятаєш, вони казали те саме про Іоанна? — вони усвідомлюють, що це може спричинити мені законне занепокоєння. Самі вони також, я сказав би, бо в довгій перспективі з цими правлячими священиками все зводиться до політики. Це їхня природа; усі юдеї політики — але таким є й їхній прокуратор.

Наразі, отже, проповідник взявся за п’яти. Я маю інші звіти з Галилеї. Здається, він завдавав деяких швидких візитів із території Филипа, лише щоб знайти, що приплив повернувся проти нього. Події, які Прокула й Александр бачили, були вирішальними з його послідовниками. Він не буде їхнім царем, він не визнає, що він обіцяний визволитель. Можливо, як Александр каже, не частина його наміру бути одним чи іншим. Після його відмови єрусалимські рабини переслідували його скрізь. Вони знайшли набагато легшим переконати людей, що, зрештою, він лише повстанець, ворог їхнього шанованого Закону. Вірю, що в його власному місті була зроблена спроба вбити його, хоч, звичайно, вони мають свої особливі образи проти нього там. Тепер він без друзів і зник на далеку північ.

Це мала справа, але все ж деяке полегшення для мене. Країна досить тиха — якщо ті юдейські друзі твої не прийдуть із Рима! — і я матиму, гадаю, залишитися тут ще на кілька років. Я бідний чоловік, незважаючи на жартівливі погрози проти юдеїв, які я посилав тобі понад три роки тому, і я волів би провести свої залишкові роки посади тихо, доки Цезар не переведе мене. Як ця річ стоїть тепер, я можу впоратися з нею комфортно, але якщо фанатик такого роду прийняв би народну вимогу — «дати слово», як Александр сказав, — я міг би бути важко притиснутий жалюгідною маленькою силою, яка мені дозволена.

ПИЛАТ ПРИХОДИТЬ ДО ЄРУСАЛИМА НА ПАСХУ Єрусалим

Я піднявся, як звичайно, на їхнє велике свято Пасху. Мене розвеселило, коли я отримав твій лист перед самим виїздом із Кесарії, знайти тебе, що скаржишся на затор у Римі. Тобі слід бути тут. Юдея наповнювалася вже тижнями. Вони приходять десятками тисяч, тижнями заздалегідь, і поширюються по країні, відвідуючи своїх друзів і родичів, розшукуючи села, звідки їхні батьки

прийшли, і роблячи паломництва до місць, де їхня історія почалася. Протягом останнього тижня вони зосереджувалися на Єрусалимі. Кожен корабель, який дістався Кесарії, був натовплений всередині й зовні. Умови на борту деяких із них, певно, були огидні. Ти ніколи не бачив такого мішаного натовпу, який виходить із цих кораблів. Деякі з них, певно, витратили свій останній гріш, сплачуючи за проїзд; не мало з них дісталися сюди, не сплачуючи жодного проїзду взагалі. Ти знаєш той вид суміші, що виходить з ігор у Римі, — набрід із нетрів і блакитна кров щока до щоки. Те саме тут, і юдейська блакитна кров не має більше любові до наброду, ніж блакитна кров у Римі. Вони смердять жахливо. Ти мав би побачити аристократів, що задирають свої багаті чи вчені носи.

Вся партія юрмиться дорогами. Потік неперервний від узбережжя, від Самарії й від Єрихона. Багато з них сплять просто неба. Деякі з багатших приносять намети й постіль із собою. У Єрусалимі й сусідстві кожен, хто може, приймає постояльців. Вони [є?] відповідальні за [місто?]... Сьогодні, коли я наблизився, був повний блок на добру милю від міста, і якби не було [мого?] супроводу, я досі штовхав би п’яти поза стінами.

Я маю половину своєї загальної сили напоготові — 2 000 чоловіків. Немає причини очікувати чогось, крім звичних бійок, але треба бути обачним. Ти знаєш, як релігія завжди збуджує найнижчі пристрасті. Єрусалимський юдей найгірший у такі часи, і відвідувачі обурюються його пихою. Вони найбільш схильні битися в Храмі, бо це серце й ядро їхнього поклоніння! У синагогах вони не такі небезпечні, бо більшість цих іноземних громад має кожна свою власну синагогу, де вони можуть досить добре згоджуватися, але в Храмі вони всі зустрічаються разом і можуть сваритися про пріоритет у принесенні жертви, або про неадекватність дарів інших людей, або про те, щоб бути більш юдейськими, ніж один одного.

Пройшовши крізь раніші Пасхи без серйозного заворушення, я не маю причини бути тривожним. Небезпека лежить у величезному [збуд]женні, що лежить в основі свята. Вони доводять себе до стану екстазу. З усіма цими тисячами, зібраними з далеких кінців землі, вони уявляють себе вільним і незалежним народом, вони живуть знову в старі дні, вони думають, що їхньому Ягве лише треба виконати одне зі своїх безглуздих див, і ми, римляни, зникнемо на вітрі. Якби іскра була під рукою, вогонь міг би легко запалитися.

Чи знаєш ти, що відколи я прибув сьогодні, юдеї скаржилися, що я не прискорив перевезення продуктів до міста? Вони блокують дороги, а потім скаржаться, що вози з їжею не проходять. Але це їхній спосіб. Вони непоступливі. Якби місце було повне свиней, вони радше голодували б, ніж їли.

Я повідомлю тебе, як ми йдемо далі.

ПОВТОРНА ПОЯВА ЄШУА Єрусалим

Чи пам’ятаєш ти проповідника Єшуа, який втік до Сирії кілька місяців тому, щоб врятувати своє життя від Антипи? Він з’явився знову. Більше того — ти можеш вважати це неймовірним, але це правда — він дорогою до Єрусалима. Мої шпигуни повідомляють, що, пройшовши поспішно крізь [Галилею?], він перетнув кордон. Я відправив агентів тримати зв’язок із ним. За теперішньою інформацією, він засуджує священиків на кожному кроці й має на увазі свій намір бути в Єрусалимі на Пасху. Він приводить послідовників із собою. Гадаю, [є?] люди, які втомилися від життя.

Було добре з твого боку так швидко знайти мені експерта з виноградарства. Ці юдеї мають розум — жоден гостріший — і вони працьовиті, але [вони?] сумно позбавлені наукових знань. Якби їх не виснажували їхні священики, вони мали б набагато більше грошей на сучасне обладнання, але що ти можеш зробити, коли роздута корпорація священиків жиріє на збіднілому народі? Пошли свого експерта одразу, благаю тебе, через Александрію, і він піде прямо в об’їзд сільських візитів.

ЄШУА В ЄРУСАЛИМІ Єрусалим

Досі все йде добре. Я дістаю скромну розвагу з того, що чую про поділи й ревнощі серед цих різних юдеїв. Чудові [?], час, вони набагато більше такі, коли іноземні юдеї тут. Для початку, крайні фарисеї зневажають навіть юдеїв у [цій?] країні, які не належать до їхньої особливої секти. Для них чоловік добрий, тобто доброчесний, якщо він дотримується Закону дрібно. [Інак]ше. Запевняю тебе, що якщо вони мають жінку з простих людей працювати в домі, вони думають, що дім і всі мешканці зроблені нечистими нею. Ти можеш уявити, наскільки більша їхня зневага до юдеїв з Єгипту чи Сирії, які насправді змішуються з язичницькими людьми, як ти і я, чи Сеян і Цезар.

Іноземні юдеї обурюються цією пихою. Багато з них надзвичайно багаті, багато з них (особливо ті, що з Єгипту) більш учені, ніж їхні фарисейські критики, і, звичайно, вони цивілізовані. А все ж, коли вони входять до Храму, змішуються з фарисеями й слухають [Закон?], вони знаходять себе трактованими з глузуванням і натяками, що вони ледве кращі за греків, чиєю мовою вони говорять — і досить часто це єдина мова, якою вони говорять, оскільки вони не мають ані єврейської, ані арамейської. У кількох випадках рядові майже доходили до ударів, але це нешкідливий відпочинок, і я не втручаюся.

Я очікую почути більше про проповідника Єшуа. Я, з двох причин, дію обережно. Моя перша думка була заарештувати його, [коли?] він увійшов до Єрусалима й увійшов у контакт із натовпами. Але той курс мав би свої небезпеки, у час, як цей. Відколи він [перетнув?] кордон, він не зробив нічого відкрито, щоб виправдати це, його послідовники поширили б звіт, що я схопив благородного патріотичного юдея, і так, фігуруючи знову як гнобитель, я міг би мати на руках раптовий спалах пристрасті такого роду, якого я бажаю уникнути. Крім того, Анна й Каяфа обидва були побачити мене. Одразу було очевидно, що вони, і особливо Анна, були надзвичайно бажаючі, щоб я прибрав те, що вони вважають небезпекою для себе. Вони ненавидять чоловіка, і безсумнівно з доброї причини. Фарисеї й [законники?] справді стурбовані нападами на Закон; священицтво чує небезпеку для свого прожитку; тоді як Анна, Каяфа й [інші?] знатні саддукеї не лише стурбовані підтриманням усієї священицької системи (вони досить байдужі самі

щодо Закону), але бояться якогось раптового повороту справ, який міг би перетворити цього Єшуа на національного героя — і тоді що стало б із ними й їхньою владою? Я пропоную тобі, як тему для однієї з твоїх п’єс чи роздумів, що найбільший стимулятор з усіх до діяльності чоловіка — бажання влади.)

(Поки я згадував, що сталося в Галилеї, було б мудро для мене схопити Єшуа тихо й прибрати його з дороги. Я не, однак, такий дурний, щоб витягувати каштани з вогню для них сам. Я бажав уникнути заворушення й обіцяв, що клопіт був насамперед їхньою справою, але безсумнівно він міг би стосуватися мене будь-якої миті. Я бажав уникнути заворушення й обіцяв, що це було також їхнім бажанням. Вони були наполегливі, що це так. Я сказав: «Тоді тримайте мою руку наразі, але якщо будуть заворушення, я діятиму одразу, і я очікував їхньої лояльної співпраці. Це вони обіцяли мені. Якщо нічого не станеться під час свята, це мій намір, хоч я не сказав їм цього, чекати, доки натовпи не розійдуться знову, а потім покінчити з Єшуа. Я не можу дозволити йому розбурхувати Юдею, як він розбурхав Галилею. Якщо він спровокує клопіт під час свята — чи своїм власним актом, чи народом, який втрачає голови через нього, навіть проти його волі, — я вдарю одразу. Але священики мусять співпрацювати, і я певен, вони будуть. Чи ти розумієш повністю, чому вони будуть? Не лише тому, що вони ненавидять цього окремого чоловіка, хоч вони й роблять, а й тому, що, якщо вони виступлять, справа може легко стати справою нації проти злого губернатора, а це не підходить їхнім планам, і також тому, що є деякі з них, хто знає — і вони знають, що я знаю, — хто заплямований антиримською фарбою і краще показати себе завзятими допомагати мені, коли шанс пропонується їм.

Єшуа в Єрусалимі. Він увійшов учора. Його вхід, якщо він мав якийсь намір підняти народ, був невдачею. Мало хто з них знав про це. Він піднявся дорогою від Єрихона. Вона була натовплена юдеями з регіону Євфрату й із Сирії, які ніколи не чули про нього. Якби були якісь галилеяни, які впізнали його, вони лише згадали б, що він підвів їх у Галилеї минулого року. Його власні безпосередні послідовники — бідний матеріал. Якби він мав Александра, що йшов за групою, і Йосипа, що змішувався із загальним натовпом.) Вони неосвічені й забобонні чоловіки, які небезпечні лише тому, що вони поділяють марення про лідерів його виду. Вони завжди очікують, що Єшуа виконає «диво», чи це приведення до життя мертвого чоловіка, чи вбивство живого, і вони думають про нього точно, як селяни й робітники Галилеї, очікуючи його будь-якої миті взятися визволяти націю й приносити новий вік. Я знаю до цього часу, що юдей у своїй власній країні ледве може думати в інших термінах.

Учора не було жодних доказів, не більше, ніж було раніше, що проповідник бере цей погляд на себе. Він увійшов із не більшим рухом, ніж зазвичай є, коли партія супроводжує якусь місцеву знатність. Його послідовники кричали себе хриплими, а кілька, скоро залишивши його робити це, кричали також. Якщо шість чоловіків кидають свої шапки вгору з причини, шість інших зі стада підуть за прикладом. Я вжив усіх запобіжних заходів. Я мав переодягнених солдатів, які йшли з натовпом до Єрихона, і ще більше готових біля входу до міста. Марцій мав накази, якщо буде зроблена спроба підняти юрбу, рубати Єшуа і його послідовників одразу, але нічого не сталося. Це не означає, що нічого не станеться. Александр увійшов у довіру деяких послідовників проповідника. Він каже, вони мають найнадзвичайніші ідеї про блискучу зміну, яка має прийти на їхні долі, але що все, що їхній лідер має намір — Александр позитивний щодо цього, — це переслідувати в Єрусалимі свою сварку зі священицтвом і Законом. Цього достатньо.

Сподіваюся, я не помиляюся, вірячи, що ти зацікавлений у цих довгих поясненнях. Якби я писав комусь іншому, я сказав би лише: «Є причина боятися ще однієї згубної агітації, і що я маю намір розчавити її, поки можу».

СЦЕНА В ХРАМІ Й РІШЕННЯ ЗААРЕШТУВАТИ ЄШУА Єрусалим

І Ірод Антипа, і брат Филип у Єрусалимі. Ці князі поводяться так, ніби вони володіють Сходом. Вони принесли багаті подарунки для Храму, вони позують, вони культивують юдеїв. Вони йдуть процесією до храмових служб і назад, і юрба, яка забула, скільки юдеїв старий Ірод катував, спалив чи розп’яв, плескає й кричить за них, ніби було б гарною річчю мати Ірода замість мене в Антонії. Я не зустрічав князів, але я поставив охорону римських солдатів біля їхніх брам. Це належний знак поваги; це також натяк, що ми стежимо за ними. Деякі зі знатних родин, які підтримували батька, послали представників чекати на синів і супроводжувати їх до Храму, але правляча камарилья, ті, хто має посаду, і ті, хто сподівається мати її, тримаються осторонь. Вони знають, з якого боку їхній хліб намазаний.

Справа Єшуа наближається до голови. Учора, у супроводі своїх безпосередніх послідовників, він відвідав Храм. Він зупинився в зовнішньому дворі, який такий величезний, як — скажімо, ярмарковий майдан, повний приладдя для храмових дарів і жертв, і натовплений тисячами юдеїв, які торгуються й сперечаються на повний голос на два десятки мов і діалектів. Ти знаєш той їхній ринок у Римі, який беруть відвідувачів побачити з цікавості. Це як те, у сто разів гул. Раптово Єшуа почав нападати на своїх ворогів, священиків, і всі їхні роботи найнасильницькішими термінами. Наскільки я можу дізнатися, він засудив увесь ритуально-торговельний бізнес Храму. Дуже розсудливо також, крім своєї власної безпеки. Якби його зрозуміли або він привернув широку увагу, його вбили б на місці. Якщо ти пам’ятаєш, що життя цих юдеїв, не лише тут, а й до далеких кінців землі, зосереджується в храмовому поклонінні і що це високо організований бізнес, контрольований могутньою й ревнивою корпорацією, ти побачиш, що лише божевільний або самогубця діяв би так. Як пішло, була лише сутичка, і річ минула. Це було радше як його вхід до міста. Він сам говорить арамейською, і велика частина його слухачів не мала б жодного уявлення про його значення. Крім того, шум жахливий. Ти знаєш юдеїв; якщо ти не шумний, вони думають, що ти хворий. Нічого взагалі не вийшло зі справи, і, якщо вона була призначена як демонстрація, це була ще одна невдача. Єшуа залишив Храм знову разом зі своїми послідовниками, які, за моїми звітами, не дістають нічого зі свого візиту до Єрусалима, крім досади й розчарування. Це зовсім не той вид речі, який вони очікували. Засудження храмового поклоніння в Храмі, імовірно, матиме нещасливий кінець для них, як вони, напевно, підозрюють.

Цей інцидент зіграв мені на руку. Чоловік — явна невдача. Спочатку ігнорований, він тепер образив поза пробаченням. Мало людей могли чути й бачити його спалах, але дуже багато знатимуть про нього до вечора. Ти можеш сказати, що якщо він зазнав невдачі так сигнально, він також нехтуваний. Можливо, але є ризик, і я не беру ризиків. Розглянь зухвалість його дії. Для мене, хто знає

Все ж я звелю арешт провести якомога тихіше спільно з Храмом. Старий лис Анна послав посланця до мене. Більше, ніж хтось, він має особистий інтерес у підтриманні миру; як ти знаєш, він має кількох синів у серці проти нас, як це призначено для найвищих посад. Водночас він має палець на пульсі [народу?]... власне, що Єшуа не фактичний, а потенційний заколотний рух, якщо він мав серйозну основу. Його пункт той самий [як раніше?]: вони не зростатимуть погодинно — шоковані його грубою нечестивістю (слова Анни). Він додає, що, якщо треба буде, вони приведуть одного з власних послідовників Єшуа, який дасть нищівні докази про певні амбіції, які його вчитель розбудив у приватних розмовах. Це не стосується мене. Не думаю, вони забезпечать себе доказами, які хочуть, але я вже маю все, що потребую. Верх і низ цього такий, що чоловік є, або міг би бути, політичною небезпекою для мене, як Антипа думав, що він був у Галилеї, і визнав проповідника Іоанна таким, коли він відрізав йому голову в Махері й так врятував мене від клопоту. Я раджуся зі священиками. Єшуа і його послідовники проводять свої ночі поза Єрусалимом; ми знаємо місце. Він буде заарештований тихо й страчений без затримки.

Про це не думали раніше, але я дам своєму другові Антипі нагоду засудити Єшуа. Клопіт почався в межах його юрисдикції, тож це правильна й ввічлива річ зробити. Крім того, було б приємно показати Антипі обом, що шкідник [може бути розправлений?] римським губернатором, для виконання вироку. Так, я пошлю його до Антипи.

АРЕШТ ЄШУА Єрусалим

Твій вільновідпущеник Крітон прибув цього ранку, принісши твої листи й інші, які він підібрав для мене в Кесарії. Він вирушає назад одразу, тож лист, який я пишу тобі тепер, буде коротким. Шкодую, що це були лише твої листи, які він приніс мені, бо вони дали мені задоволення, яке я завжди відчуваю, чуючи від тебе в Римі. Але щойно я прочитав їх, мене кинуло в поганий настрій новинами з Кесарії. Ти знаєш — я певен, тобі казали раніше, — що коли Пасха закінчена й велика частина [натовпу розходиться?]. Чи ти питаєш, чи вони приходять на мої ігри? Звичайно, вони приходять. Вони не фарисеї. Вони грецькі [моряки?], азійські юдеї, [і?] були веселішими й людськішими людьми, ніж їхні суворі юдейські брати.

Чи могло щось бути більш дратівливим, ніж удар, який спіткав мене? Насамперед корабель, що приносить шість левів із Киренаїки, затонув. Команда навіть не мала здорового глузду [врятувати себе?]. [А] серйозніша — втрата мого гладіатора Авдація, галла, найкращого мечоносця на Сході. Відколи я вийшов сюди, він бився майже п’ятдесят змагань і ніколи не був переможений. Жінки люблять його. Найкращий мечоносець на Сході. [Повторення в друкованій книзі; транскрибовано як бачено.] [Кілька рядків тут частково затемнені тінню на фотографії.]

З цією кар’єрою в Римі. Та він міг би потрапити в око Цезаря, увійти до його домогосподарства й контролювати [Єгипет?]... дівчина з двома фракійцями, і, знаючи значення, яке я надавав йому, він був достатньо неуважний, щоб увійти в [змагання?]... їх для ігор. За любов, я роздратований. ...про акведук. Він працює чудово, і я маю причину знати, що іноземні юдеї аплодують мені за нього. Вони зобов’язані робити, з мого використання храмових грошей, але вони бачать, що я не відстаю від губернаторів важливіших провінцій у своїй турботі про римське ім’я й здоров’я мого народу. Юдеї тут також використовують воду, навіть фарисеї. Єдині [хто?] не показують жодної вдячності.

[Єшуа?] був заарештований минулої ночі. Я надав загін солдатів, які супроводжували урядовців синедріону. Перевага така, що коли новина поширилася цього ранку — вона поширилася, — було б відомо, що прокуратор і синедріон діяли спільно. Синедріон не популярний серед найпалкіших юдеїв, але загальне враження було б таке, що якщо всі влади, римські й юдейські, діяли разом, це мусить бути клопітний хлопець, який був краще поза дорогою. Арешт було зроблено без заворушення. Сам Єшуа не дав жодного [опору?] одразу. Вірю, деякі з них уже добре дорогою додому.

В’язня було взято до приміщень первосвященика до цього ранку, коли його передали моїм людям. Вірю, Каяфа зібрав кількох провідних священиків, і вони розпитали його для себе. Справа цілком проста, з мого погляду, і не дасть жодної трудності. Оскільки Антипа не візьме справу — я приходжу до цього за мить, — я страчу Єшуа як творця чи [лідера?] проти Цезаря. Але ці священики завжди мусять пам’ятати, що заколот проти Цезаря зазвичай є заслугою в очах народу (і чималої кількості фарисеїв також), і вони захочуть зробити добру справу для себе. Вони наполягатимуть, гадаю, на [тому?] Законі, нападах на ритуал і спалаху в Храмі. Імовірно, вони скажуть, що він вважав себе очікуваним Месія (щодо чого немає жодних доказів), а народ, із роззявленими ротами, не має потреби в Месія, який не може тримати [їх вільними?]... [кінці?] зневажуваних римлян. Це не той вид визволителя, якого юдеї хочуть, не більше, ніж його власні послідовники.

Я сам не бачив чоловіка, хоч я зроблю це незабаром. Я дав накази взяти його до Антипи, як я сказав, що зроблю, із ввічливою заявою, що оскільки порушник миру був галилеянином, він, можливо, вважатиме, що справа підпадає під його юрисдикцію. Я отримав відповідь, так само ввічливу, що Антипа визнав мою ввічливість, але відмовився від будь-якого права, яке він міг мати над правопорушником у моєму місті

Єрусалимі. Зворушливий обмін ввічливостями! Я закінчу справу сьогодні. Твій вільновідпущеник чекає, але ще одне слово. Чи правда, як я чую від Лентула Спінтера, що племіннику Сеяна було відмовлено в аудієнції Цезарем і що Сеян подвоїв преторіанську гвардію в Римі? Що, якщо Сеян упаде? Що, якщо він відмовиться впасти? Не ставай знаменитим занадто поспішно, мій друже. Невідомість, хоч безславна, безпечна. Коли пан іде полями з палицею в руці, щасливий мак із непомітною головою. (Примітка: Сеяна було без суду страчено наступного року, і його друзі були втягнуті в катастрофу.)

СУД І СТРАТА ЄШУА Єрусалим Я мушу завершити листа, який почав цього ранку. Одразу після відправлення Крітона я підтвердив із Марцієм військові приготування до Пасхи, яка починається завтра. Я чув звіти від Йосипа, який думає, що акти насильства проти осіб серед правлячих саддукеїв зростатимуть. На його думку, не має великого значення, чи провінція така тиха, як я влаштовую тримати її, чи є постійне тертя між нами й юдеями; його почуття таке, що крайні чоловіки втомилися від миру. Після цього я судив і засудив в’язня Єшуа. Він був розп’ятий одразу разом із деякими іншими в’язнями, які чекали страти. Це непогана річ — мати предметний урок такого роду напередодні Пасхи, бо в такому невизначеному зібранні, як ми маємо тут, завжди мусять бути небезпечні особистості, які мають виняткові нагоди для своїх особливих якостей. До цього часу Єшуа похований. Це їхній звичай — ховати страченого правопорушника того самого дня, і, крім того, субота починається на заході сонця — справді, уже почалася. Синедріон попросив дозволу поховати тіло сьогодні вдень. Їм підходить, прибравши Єшуа зі своєї дороги, розпорядитися всією справою до того, як Пасха почнеться, і так пригасити будь-яке обговорення, яке могло б виникнути, особливо після напису, який я наказав прикріпити до в’язня, про що більше незабаром. Суд був короткий, але в належній формі й порядку. Єшуа був звинувачений у порушенні миру, підбурюванні невдоволення й претензії бути царем юдеїв. Були докази і з нашого боку, і з боку юдеїв, і з Галилеї, і з цього міста. Каяфа, Анна й провідні саддукеї були помітні, і так само деякі, але не всі, головні фарисеї; деякі фарисеї не дали б жодної допомоги у засудженні повстанця проти Цезаря, як би сильно вони не бажали його смерті як повстанця проти себе. Проте це не допомогло йому. Священики мали багато сказати про його напади на їхню релігію, але я обрізав їх коротко на цьому. Якщо нам не дозволено втручатися в їхню релігію, вони не можуть апелювати до нас, коли їхні обряди атаковані; щойно правопорушення стає політичним, прямо чи опосередковано, тоді ми звертаємо увагу на нього. Вони можуть сваритися про Ягве, як єгиптяни про Ісіду, доки не луснуть, але коли чоловік б’ється в Храмі, він схильний спровокувати загальний вибух, а це стосується нас близько. Звинувачення проти Єшуа в порушенні миру було доведене до руків’я, і він не міг заперечити його. Я розпитав в’язня, через Александра, чи він визнає серйозніші звинувачення. Юдеї стверджували, що він вважав себе призначеним визволителем нації, що включає кінець і їхньої влади, і нашої. Це становило б набагато пряміше правопорушення, ніж те, за яке Антипа віддав Іоанна на смерть. Вони цитували і публічні вислови, у яких Єшуа говорив про нове царство як близьке, і також певні визнання про себе, які, вони казали, він зробив своїм власним послідовникам. Це було, гадаю, особливим доказом, який Анна сказав, що вони мали намір надати. Я поставив йому питання. Я спитав його, чи він вважає себе визволителем. «Так ВОНИ кажуть», — відповів він, вказуючи на первосвященика і його сусідів, коротким жестом зневаги. Я вказав йому, що він був звинувачений також у тому, що він представляє себе царем юдеїв. Я спитав його, чи він вважає себе ним. Він дав ту саму відповідь — «Так ТИ кажеш», — маючи на увазі, гадаю, що в жодному разі не було нічого у його власній поведінці чи мотивах, щоб підтримати звинувачення, але що він добре знав, що ми мали намір у будь-якому разі закріпити звинувачення на ньому. Він усвідомив, що він у пастці і що немає шляху втечі, але він був сміливий і рішучий, зухвалий, майже нахабний. Вони всі однакові, ці юдеї, гіркі й непоступливі, чи до нас, чи одне до одного. Стоячи сам, він міг бути покинутий і з ворогами з усіх боків, які мали намір його смерті, зі своїми власними співвітчизниками, які видають його римському катові, але він був спокійний і рішучий, як чоловіки, які спроєктували спробу на життя великого Ірода й зазнали крайніх катувань, радше ніж поступитися на дюйм. Небезпечна порода! Я засудив його до смерті. Я, звичайно, не міг зробити нічого менше. Усі дороги ведуть до того висновку. Александр, який має спокійний і відсторонений спосіб дивитися на своїх співвітчизників, наполягає, що цей чоловік, замість того, щоб позувати як Месія чи цар, як більшість шкідників за останні тридцять років, зробив усе, що міг, щоб запобігти дурним людям закріпити ту частину на ньому. Александр думає, що не було нічого, чого Єшуа прагнув уникнути так сильно, як цього, знаючи, що якщо така концепція про нього пошириться за кордон, це видасть його в наші руки й буде фатальним для його кампанії — безнадійної кампанії в будь-якому разі — проти священицтва і його системи. Александр говорив із деякими з його послідовників і каже, що проповідник, безсумнівно, попереджав їх часто й найсуворішими термінами, що вони не мають вважати його чи говорити про нього як про визволителя, якого всі ці юдеї очікують, і що лише коли він подумав, що стара концепція про нього відмерла в Галилеї, він вирішив піднятися до Єрусалима. Це може бути. Але я певен, що якби він не був небезпечним повстанцем учора, він був би завтра. Бо або він досяг би успіху у своєму нападі на священицтво, або не досяг би. Якби він не досяг, як довго чоловік його темпераменту, такий пристрасний, упертий і сміливий, утримувався б від того звернення до патріотичних почуттів цих юдеїв, яке завжди — завжди — зустрічається з швидкою відповіддю, навіть коли зроблене чоловіками набагато менш потужного характеру, ніж його? Ти пам’ятаєш опис Прокули й Александра сцени в Галилеї? І припускаючи, що він, можливо, зробив би поступ проти священиків і всієї бутафорії храмового ритуалу, як довго було б, перш ніж він обернувся на Цезаря й жертви Цезареві й Римові? Чи він поважав би культ Дивуса Августа, на твою думку? Але задовго до того, як нам довелося б розглядати ту можливу подію, нам довелося б втрутитися силою між їхніми ворогуючими фракціями. Та, як є, вони майже в стані придушеної громадянської війни, готові кинутися до горлянок одне одного. Дай їм поганого губернатора — губернатора навіть наполовину такого поганого, як вони кажуть, що я є, —

і ворожнеча між тими, хто терплять нас, і тими, хто зневажають тих, хто терплять, спалахне у відкриту війну. Це неплідний ґрунт у всіх відношеннях, крім одного. Насіння безладу виросте, якщо ти лише подряпаєш ґрунт. Моя політика — знищувати їх у мить, коли вони проростають. Але я забув: дозволь мені одне слово про напис, що оголошує правопорушення Єшуа. Це був «Цар юдеїв», поставлений над хрестом. Фарисеї були обурені. Вони самі хочуть царя юдеїв. Це дало б їм найбільше задоволення побачити Цезаря скинутим завтра й юдейського царя встановленим — не напів’юдея, як Ірод, — який правив би країною через них і придушував би їхніх саддукейських суперників. Але це розгнівало їх побачити дорогоцінний титул, «Цар юдеїв», виставленим на глузування; це було занадто явним нагадуванням про їхню неволю. Крім того, вони думали, що це образа, що розп’ятий злочинець, самовпевнений селянин, який кинув їм виклик, має бути позначений «Цар». Я взяв короткий шлях із ними. «Що я написав, я написав», — сказав я, і звелів їм забиратися. Я знаю породу. Від миті, коли цей Єшуа поставив своє індивідуальне судження проти їхнього, вони мали намір мати його життя. Подряпай священика й знайди автократа. У всьому світі, якщо чоловік каже, що він використає свій власний інтелект про божественні речі, священики піднімають вуха й відчувають свої ножі. Якщо він іде далі й каже своїм співвітчизникам, що вони також мають право використати свій власний інтелект, — геть його голову, і це кінець цього! Я так розійшовся, мій дорогий Сенеко. Тема захоплює мене. Я мушу знову вибачитися перед тобою; боюся, що навіть ти знайдеш тему нудною. Бо, зрештою, яке це має значення? Яке це має значення — одним юдеєм більше чи менше? Шкодую, що не можу знайти заміни для Адуатука.