4 Макавеїв

Глава 1

4Мак 1

[1] Тема, яку я збираюся обговорити, є найбільш філософською, тобто чи є благочесний розум суверенним над емоціями.

[2] Тому що тема є важливою для всіх, хто шукає знання, і крім того вона включає в себе хвалі вищої добродільності - я маю на увазі, звичайно, раціональне суді.

[3] Отже, якщо видно, що розум править над емоціями, які перешкоджають самовладію, а саме, явності та похоті,

[4] це також очевидно, що вона контролює емоції, які перешкоджають правосуддя, такі як злоба, і ті, які стоять на шляху мужності, а саме гнів, страх і біль.

[5] Хтось може запитати: "Якщо розум править емоціями, то чому він не є суверенним над забуттям і незнанням?"

[6] Бо розум не править своїми емоціями, а тим, що протистоюють справедливості, сміливості і самовладію; і це не для того, щоб знищити їх, а щоб не дати їм місця.

[7] Я можу довести вам з багатьох і різних прикладів, що розум домінує над емоціями,

[8] але я можу продемонструвати це найкраще з благородної мужності тих, хто помер за доброту, Елеазара і семи братів і їх матері.

[9] Все це, погрібши страждання, які приносять смерть, продемонструвало, що розум контролює емоції.

[10] На цей ювілей мені підходить хвалити за свої добродети тих, хто разом з матір'ю помер за благородність і доброту, але я також називаю їх благословенними за честь, в якій вони тримаються.

[11] Бо всі люди, навіть їхні мучителі, дивувалися їхній мужності й витривалості, і вони стали причиною падіння тиранії над їхнім народом. Своєю витривалістю вони перемогли тирана, і так їхня рідна земля була очищена через них.

[12] Я скоро отримаю можливість говорити про це, але, як це моя звичка, я починаю з того, щоб заявити мій головний принцип, а потім я повернуся до їх історії, даючи славу Всемудрим Елогім.

[13] Отже, наше питання полягає в тому, чи є розум суверенним над емоціями.

[14] Ми вирішимо, що саме є розум і яка емоція, скільки видів емоцій є, і чи править розум над усіма цими.

[15] Тепер розум - це розум, який з розумовою логікою віддає перевагу мудрішому житті.

[16] Мудрість, далі, - це знання божественных і людських справ і причин їх.

[17] Це, в свою чергу, є освіта в законі, за допомогою якої ми вчимося божественних справ почесно і людських справ на нашу користь.

[18] Тепер види мудрості - це раціональний суд, справедливість, мужність і самоконтроль.

[19] Раціональний суд є вищим над усіма цим, оскільки через нього розум править над емоціями.

[20] Дві найбільш повні типи емоцій - це задоволення і біль; і кожна з них, за своєю природою, стосується і тіла, і душі.

[21] Емоції як задоволення, так і болю мають багато наслідків.

[22] Таким чином, перед задоволенням йде бажання, а за ним йде задоволення.

[23] Страх предшествует болю, а після цього - смуток.

[24] Гнів, як людина побачить, якщо він роздумує про це переживання, є емоцією, яка охоплює задоволення і біль.

[25] У задоволення існує навіть шкідлива тенденція, яка є найскладнішою з усіх емоцій.

[26] У душі є хвалість, жадібність, жажда почести, суперництво і злоба;

[27] в організмі, безроздільна їжа, перелюдність і самотна перелюдність.

[28] Як задоволення і біль є двома рослинами, які ростуть з тіла і душі, так і є багато гілок цих рослин,

[29] кожен з яких майстер культуватор, розум, сорняки і сливи і зв'язки і води і ретельно поливає, і таким чином приганяє джунгли звичок і емоцій.

[30] Бо розум є провідником чеснот, але над емоціями він суверенний. Зверни увагу тепер насамперед, що раціональне судження суверенне над емоціями завдяки стримувальній силі самоконтролю.

[31] Отже, самоконтроль - це домінування над бажаннями.

[32] Деякі бажання є розумовими, інші фізичними, і розум, очевидно, править над обома.

[33] Якщо не так, то чому, коли нас приваблюють заборонені продукти, ми відмовляємося від задоволення від них?

[34] Тому, коли ми жаємо морепродуктів, птахів, тварин і всіх видів продуктів, які нам забороняються законом, ми утримуємося через домінування розумом.

[35] Бо емоції апетитів контролюються, контролюються смірним розумом, а всі імпульси тіла контролюються розумом.

Глава 2

[1] І чому дивно, що бажання розуму насолоджуватися красою втрачають силу?

[2] З цієї причини, безумовно, смиренний Йосип хвалиться, тому що розумовим зусиллем він переміг сексуальну бажання.

[Фолио: 656] — сторінка закінчується в 4Мак 2:2.]

[3] Бо, коли він був молодим і в його найсправжньому віці для статевих стосунків, за допомогою свого розуму він анулював божевілля страстей.

[4] Не тільки розуму доводилося переважати над божевільною бажанняю статевої поведінки, але і над будь-яким бажанням.

[5] Отже закон говорить: "Не зажадай дружини ближнього свого... ані чогось свого ближнього".

[6] Насправді, оскільки закон говорив нам не жадати, я міг би вам ще більше довести, що розум здатний контролювати бажання.

[7] В іншому випадку, як може бути, що людина, яка зазвичай є самотнім гумандизером, гастроном або навіть п'яним, може навчитися краще, якщо розум не є явно господарю емоцій?

[8] Таким чином, як тільки людина приймає спосіб життя відповідно до закону, навіть якщо вона любить гроші, вона змушена діяти суперечно своїм природним шляхам і позичати без проценту бідним і скасувати борг, коли наступає сьомий рік.

[9] Якщо людина жадібна, то через свій розум він управляється законом, так що не збирає свій урожай і не збирає останнього винограду з виноградника.

[10] Бо закон переважає навіть любов до батьків, так що добродельність не покидається заради них.

[11] Любов до своєї дружини є вищою, тому коли вона порушує закон, він карає її.

[12] Вона має пріоритет перед любов'ю до дітей, так що людина карає їх за погані дії.

[13] Він є суверенним над відносинами друзів, так що хтось позорає друзів, коли вони поводжуються погано.

[14] Не вважай парадоксальним, коли розум через закон може переважати навіть над ворожнечею. Плодові дерева ворога не зрубуються, але зберігається власність ворогів від руйнівників і допомагається підняти те, що впало.

[15] Зрозуміло, що розум править навіть більш жорстокими емоціями: жадю влади, хвалебністю, хвалебністю, гордістю і злобою.

[16] Бо стійкий розум відгоняє всі ці шкідливі емоції, так само, як відгоняє гнів - бо він є суверенним навіть над цим.

[17] Коли Мойсей розлювався на Датана та Авірама, він не зробив нічого проти них, коли розлювався, а розумом контролював свій гнів.

[18] Бо, як я вже сказав, смірний розум здатний перемігнути емоції, виправити деякі і зробити інші безсильними.

[19] Чому ж Якуб, наш мудріший батько, засудив сім'ї Симеона і Леві за їх нераціональне вбивство всього плем'я Сихемітів, говорячи: "Проклятий їхній гнів"?

[20] Бо якби розум не міг контролювати гнів, то він не говорив би так.

[21] Тепер, коли Ягве він створив людину і посадив в неї емоції і нагібки,

[22] але в той же час він втілив розум серед почуттів як священний губернатор над усіма ними.

[23] На розум він дав закон; і той, хто живе під цим, править королівством, яке є смірним, справедливим, добрим і сміливим.

[24] Як ж тоді можна сказати, що, якщо розум володіє емоціями, він не контролює забуття і незнання?

Глава 3

[1] Ця думка є абсолютно смішною, бо очевидно, що розум не влаштовує власні емоції, а емоції тіла.

[2] Ніхто з нас не може усунути таке бажання, але розум може допомогти нам не стати рабами бажання.

[3] Ніхто з нас не може усунути гнів з розуму, але розум може допомогти впоратися з гнівом.

[4] Ніхто з нас не може усунути злобу, але розум може боротися з нами, щоб злоба не перемогла нас.

[5] З-за розуму не викоренює емоції, а є їхнім антагонистом.

[6] Тепер це можна пояснити більш чітко у історії про жаху царя Давида.

[7] Давид весь день нападав на філістимлян, і разом з воїнами свого народу він вбивав багатьох з них.

[8] Тоді, коли настав вечір, він прийшов, потяний і досить виснажений, до царського шату, навколо якого всю армію наших предків обклали.

[9] А всі інші були на вечері,

[10] але цар був дуже жадний, і хоча там було багато джерел, він не зміг задовольнити свою жаху з них.

[11] Але певне нераціональне бажання води на території ворога мучило і запалювало його, знищало і споживав.

[12] Коли його охоронці гірко скаржилися на королівську жах, два молодих солдата, поважаючи його бажання, повністю озброїлися і піднялися над ворожю стеною.

[13] Похиляючись сторожами у воротах, вони пішли розшукати всю армію ворога

[14] і знайшов джерело, і з нього сміливо принесли цару пити.

[15] Але Давид, хоч і горячи з жадіби, вважав, що пити те, що вважалося рівноцінним крові, є цілком страшною небезпекою для своєї душі.

[16] Тому, протиставляючи розуму і бажання, він вилив напої в жертву Ягве.

[17] Бо смірний розум може перемогти драйви емоцій і погасити вогонь божевільних бажання;

[18] це може зруйнувати фізичні муки навіть тоді, коли вони екстремальні, і благородним розумом відкидати будь-яку доміну емоцій.

[19] Ця подія тепер запрошує нас на розповідний демонстрацію смірного розуму.

[20] В той час, коли наші батьки насолоджувалися глибоким спокою через їхнє дотримування Закону і процвітали, так що навіть Селевк Ніканор, цар Азії, прив'язав їм гроші для храмової служби і визнав

[Фолио: 657] — сторінка закінчується на середині речення, в 4Мак 3:20.]

їхній спільний —

[21] саме в той час деякі люди спробували революцію проти громадської гармонії і викликали багато різних катастроф.

Глава 4

[1] Тепер був певний Симон, політичний супротивник благородної й доброї людини, Онії, який тоді тримав первосвященство довічно. Коли, незважаючи на всіляку клевету, він не зміг зашкодити Онії в очах народу, він утік із країни з метою зрадити її. [2] Тож він прийшов до Аполлонія, правителя Сирії, Фінікії й Кілікії, і сказав: [3] «Я прийшов сюди, бо я вірний королівському урядові, щоб повідомити, що в єрусалимських скарбницях зберігаються десятки тисяч приватних коштів, які не є власністю храму, а належать цареві Селевкові». [4] Коли Аполлоній дізнався деталі цих речей, він похвалив Симона за його службу цареві й пішов угору до Селевка, щоб повідомити йому про багатий скарб. [5] Одержавши повноваження займатися цією справою, він швидко вирушив до нашої країни в супроводі проклятого Симона й дуже сильного війська. [6] Він сказав, що прийшов із повноваженням царя захопити приватні кошти в скарбниці. [7] Народ обурено протестував проти його слів, вважаючи обурливим, щоб ті, хто довірив вклади священній скарбниці, були позбавлені їх, і зробив усе можливе, щоб запобігти цьому. [8] Але, висловлюючи погрози, Аполлоній пішов до храму. [9] Поки священики разом із жінками й дітьми благали Ягве в храмі захистити святе місце, до якого ставилися так зневажливо, [10] і поки Аполлоній ішов угору зі своїми озброєними силами, щоб захопити гроші, ангели на конях із блискавкою, що спалахувала з їхньої зброї, з’явилися з неба, вселяючи в них великий страх і тремтіння. [11] Тоді Аполлоній упав напівмертвий на території храму, відкритій для всіх, простягнув руки до неба і зі сльозами благав євреїв молитися за нього й умилостивити гнів небесного воїнства. [12] Бо він сказав, що вчинив гріх, гідний смерті, і що якщо він буде врятований, то хвалитиме блаженство святого місця перед усіма людьми. [13] Зворушений цими словами, Онія, первосвященик, хоч в іншому мав сумніви щодо цього, молився за нього, щоб цар Селевк не подумав, що Аполлоній був подоланий людською зрадою, а не божественною справедливістю. [14] Тож Аполлоній, збережений понад усі сподівання, пішов доповісти цареві, що з ним сталося. [15] Коли цар Селевк помер, його син Антіох Епіфан успадкував престол, зарозуміла й жахлива людина, [16] який усунув Онію від священства й призначив брата Онії, Ясона, первосвящеником. [17] Ясон погодився, що якщо посада буде надана йому, він платитиме цареві три тисячі шістсот шістдесят талантів щорічно. [18] Тож цар призначив його первосвящеником і правителем народу. [19] Ясон змінив спосіб життя народу й змінив його форму правління в повному порушенні закону, [20] так що не лише гімнасій був збудований у самій цитаделі нашої рідної землі, але й храмове служіння було скасоване. [21] Божественна справедливість розгнівалася цими діями й змусила самого Антіоха воювати проти них. [22] Бо коли він воював проти Птолемея в Єгипті, він почув, що поширилася чутка про його смерть і що народ Єрусалима дуже радів. Він швидко виступив проти них, [23] і після того як він пограбував їх, він видав указ, що якщо когось із них буде знайдено додержуючись предківського закону, вони помруть. [24] Коли засобами своїх указів він жодним чином не зміг покласти край додержанню закону народом, а бачив, що всі його погрози й покарання зневажаються, [25] аж до того, що жінок, бо вони обрізали своїх синів, скидали стрімголов із висот разом із їхніми немовлятами, хоч вони заздалегідь знали, що постраждають так — [26] коли, отже, його укази були зневажені народом, він сам, через катування, намагався примусити кожного в народі їсти осквернювальні страви й зректися юдаїзму.

Глава 5

[1] Тиран Антіох, сидячи в урочистості зі своїми радниками на певному високому місці, і зі своїми озброєними воїнами, що стояли довкола нього, [2] наказав варті схопити кожного єврея й примусити їх їсти свинину й їжу, пожертвувану ідолам. [3] Якщо хтось не хотів їсти осквернювальну їжу, їх мали ламати на колесі й убивати. [4] І коли багато осіб було зібрано, один чоловік, Елеазар на ім’я, провідник стада, був приведений перед царя. Він був чоловіком священицької родини, учений у законі, похилого віку й відомий багатьом при дворі тирана через свою філософію. [5] Коли Антіох побачив його, він сказав: [6] «Перш ніж я почну катувати тебе, старче, я порадив би тобі спасти себе, ївши свинину, [7] бо я поважаю твій вік і твою сивину. Хоч ти мав їх так довго, мені не здається, що ти

є філософом, коли додержуєшся релігії євреїв. [8] Чому, коли природа надала це нам, ти маєш гидувати їсти дуже чудове м’ясо цієї тварини? [9] Безглуздо не насолоджуватися смачними речами, які не ганебні, і неправильно відкидати дари природи. [10] Мені здається, що ти вчиниш ще безглуздіше, якщо, тримаючись марної думки щодо істини, продовжуватимеш зневажати мене собі на шкоду. [11] Чи не пробудишся ти від своєї глупої філософії, не розвієш своїх марних міркувань, не приймеш розум, відповідний твоїм рокам, не філософуватимеш за істиною того, що корисне, [12] і не змилуєшся над своєю старістю, шануючи мою людяну пораду? [13] Бо розглянь це: якщо є якась сила, що наглядає за цією твоєю релігією, вона вибачить тобі будь-який переступ, що виникає з примусу». [14] Коли тиран спонукав його в такий спосіб їсти м’ясо незаконно, Елеазар попросив слова. [15] Коли він одержав дозвіл говорити, він почав звертатися до народу так: [16] «Ми, о Антіоху, хто був переконаний керувати своїм життям божественним законом, думаємо, що немає примусу могутнішого за наш послух законові. [17] Тому ми вважаємо, що не повинні переступати його в жодному відношенні. [18] Навіть якщо, як ти припускаєш, наш закон не був воістину божественним і ми помилково вважали його божественним, навіть так не було б правильно для нас знецінювати нашу репутацію побожності. [19] Тому не припускай, що це був би дрібний гріх, якби ми їли осквернювальну їжу; [20] переступити закон у справах малих чи великих — однакової серйозності, [21] бо в обох випадках закон однаково зневажається. [22] Ти глузуєш із нашої філософії, наче життя за нею ірраціональне, [23] але вона вчить нас самоконтролю, так що ми пануємо над усіма насолодами й бажаннями, і вона також тренує нас у мужності, так що ми охоче терпимо будь-яке страждання; [24] вона навчає нас справедливості, так що в усіх наших справах ми діємо неупереджено, і вона вчить нас побожності, так що з належною шанобливістю ми поклоняємося єдиному справжньому Елогімові. [25] “Тому ми не їмо осквернювальної їжі; бо оскільки ми віримо, що закон був установлений Ягве, ми знаємо, що за природою речей Творець світу, даючи нам закон, виявив співчуття до нас. [26] Він дозволив нам їсти те, що буде найбільш придатне для нашого життя, але заборонив нам їсти м’ясо, яке було б противне цьому. [27] Було б тиранічно для тебе примушувати нас не лише переступати закон, але й їсти в такий спосіб, щоб ти міг глузувати з нас за їжу осквернювальних страв, які нам найбільш ненависні. [28] Але ти не матимеш такого приводу сміятися з мене, [29] ані я не переступлю священних клятв моїх предків щодо дотримання закону, [30] навіть якщо ти виколеш мої очі й спалиш мої нутрощі. [31] Я не такий старий і боягузливий, щоб не бути молодим у розумі заради побожності. [32] Тому готуй свої колеса катувань і роздмухуй вогонь сильніше! [33] Я не так жалію свою старість, щоб зламати предківський закон своїм власним вчинком. [34] Я не зраджу тебе, о законе, що виховав мене, ані не зрекуся тебе, улюблений самоконтролю. [35] Я не присоромлю тебе, філософський розуме, ані не відкину тебе, шановане священство й знання закону. [36] Ти, о царю, не опоганиш шановних уст моєї старості, ані мого довгого життя, прожитого законно. [37] Батьки приймуть мене чистим, як того, хто не боїться твого насильства навіть до смерті. [38] Ти можеш тиранити безбожних, але ти не пануватимеш над моїми релігійними принципами ані словом, ані ділом».

Глава 6

[1] Коли Елеазар у такий спосіб красномовно відповів на умовляння тирана, вартові, що стояли поруч, насильно потягли його до знарядь катувань. [2] Спочатку вони роздягли старця, який залишався прикрашений грацією своєї побожності. [3] І після того як вони зв’язали його руки з кожного боку, вони бичували його, [4] поки глашатай навпроти нього вигукував: «Корися наказам царя!» [5] Але мужня й благородна людина, як справжній Елеазар, була незворушна, наче її катували уві сні; [6] проте поки очі старця були підняті до неба, його плоть роздирали бичі, його кров текла, а його боки розрізали на шматки. [7] І хоч він упав на землю, бо його тіло не могло витримати агоній, він тримав свій розум прямо й непохитно. [8] Один із жорстоких вартових кинувся на нього й почав бити його ногою в бік, щоб змусити його піднятися знову після падіння. [9] Але він зніс болі й зневажив покарання й витерпів катування. [10] І як благородний атлет, старець, бувши битий, перемагав своїх мучителів; [11] насправді, з обличчям, залитим потом, і важко хапаючи подих, він дивував навіть своїх мучителів своїм мужнім духом. [12] У той момент, частково з жалю до його старості,

[13] частково із співчуття від їхнього знайомства з ним, частково із захоплення його витривалістю, деякі з царської свити прийшли до нього й сказали: [14] «Елеазаре, чому ти так безрозсудно знищуєш себе через ці злі речі? [15] Ми поставимо перед тобою варене м’ясо; спаси себе, вдаючи, що їси свинину». [16] Але Елеазар, наче гіркіше мучений цією порадою, вигукнув: [17] «Нехай ми, діти Авраама, ніколи не подумаємо так ницо, щоб із боягузтва вдавати роль, негідну нас! [18] Бо було б безрозсудно, якби ми, хто жив за істиною до старості й зберіг за законом репутацію такого життя, тепер змінили наш шлях, [19] стали взірцем безбожності для молодих, ставши прикладом їдіння осквернювальної їжі. [20] Було б ганебно, якби ми вижили на короткий час і протягом того часу були посміховиськом для всіх за наше боягузтво, [21] і якби нас зневажав тиран як немужеських, і ми не захищали наш божественний закон навіть до смерті. [22] Тому, о діти Авраама, помріть благородно за вашу релігію! [23] А ви, вартові тирана, чому ви зволікаєте?» [24] Коли вони побачили, що він такий мужній перед лицем страждань і що їхнє співчуття його не змінило, вартові привели його до вогню. [25] Там вони палили його за допомогою злостиво вигаданих знарядь, кинули його додолу й лили смердючі рідини в його ніздрі. [26] Коли він тепер був спалений до самих кісток і майже сконав, він підняв свої очі до Ягве й сказав: [27] «Ти знаєш, о Ягве, що, хоч я міг би спасти себе, я вмираю в пекучих муках заради закону. [28] Будь милостивий до Свого народу, і нехай наше покарання буде достатнім за них. [29] Зроби мою кров їхнім очищенням і візьми моє життя в обмін на їхні». [30] І після того як він це сказав, свята людина благородно померла у своїх муках, і розумом опиралася навіть до самих мук смерті заради закону. [31] Визнано, отже, що побожний розум суверенний над емоціями. [32] Бо якби емоції перемогли над розумом, ми засвідчили б їхнє панування. [33] Але тепер, коли розум переміг емоції, ми правильно приписуємо йому силу керувати. [34] І правильно для нас визнавати панування розуму, коли він панує навіть над зовнішніми агоніями. Було б смішно заперечувати це. [35] І я довів не лише те, що розум опанував агонії, але й те, що він панує над насолодами й у жодному відношенні не поступається їм.

Глава 7

[1] Бо як найвправніший стерновий, розум нашого батька Елеазара керував кораблем релігії над морем емоцій, [2] і хоч його штовхали штурми тирана й затоплювали могутні хвилі катувань, [3] жодним чином він не повернув стерна релігії, доки не приплив до гавані безсмертної перемоги. [4] Жодне місто, обложене багатьма винахідливими воєнними машинами, ніколи не витримувало так, як та найсвятіша людина. Хоч його священне життя було спожите катуваннями й дибами, він переміг обложців щитом свого побожного розуму. [5] Бо поставивши свій розум твердо, як виступаюча скеля, наш батько Елеазар розбив шалені хвилі емоцій. [6] О священику, гідний священства, ти ані не опоганив своїх священних зубів, ані не осквернив свого шлунка, який мав місце лише для шанобливості й чистоти, ївши осквернювальні страви. [7] О людино в гармонії із законом і філософе божественного життя! [8] Такими мають бути ті, хто є управителями закону, захищаючи його власною кров’ю й благородним потом у стражданнях навіть до смерті. [9] Ти, батьку, зміцнив нашу вірність законові через свою славну витривалість, і ти не покинув святості, яку хвалив, але своїми ділами ти зробив свої слова божественної філософії достовірними. [10] О старче, могутніший за катування; о старійшино, лютіший за вогонь; о верховний царю над пристрастями, Елеазаре! [11] Бо саме як наш батько Аарон, озброєний кадильницею, пробіг крізь безліч народу й переміг вогняного ангела, [12] так нащадок Аарона, Елеазар, хоч його пожирав вогонь, залишався незворушним у своєму розумі. [13] Найдивовижніше, справді, хоч він був старою людиною, його тіло більше не напружене й міцне, його м’язи в’ялі, його жили слабкі, він знову став молодим [14] духом через розум; і розумом, подібним до Ісаакового, він зробив багатоголову дибу неефективною. [15] О людино благословенного віку й шановної сивини й законослухняного життя, яку вірна печать смерті вдосконалила! [16] Якщо, отже, через побожність стара людина зневажила катування навіть до смерті, найпевніше побожний розум є правителем емоцій. [17] Дехто, можливо, міг би сказати: «Не кожен має повну владу над своїми емоціями, бо не кожен має розсудливий розум». [18] Але скільки тих, хто ставиться до релігії всім серцем, лише вони здатні контролювати пристрасті плоті, [19] оскільки вони вірять, що вони, як наші патріархи Авраам і Ісаак і Яків, не вмирають для Ягве, а живуть у Ягве. [20] Жодне протиріччя, отже, не виникає, коли деякі особи здаються під пануванням своїх емоцій через слабкість

їхнього розуму. [21] Яка людина, що живе як філософ за всім правилом філософії й довіряє Ягве, [22] і знає, що благословенно терпіти будь-яке страждання заради чесноти, не змогла б перемогти емоції через побожність? [23] Бо лише мудра й мужня людина є паном своїх емоцій.

Глава 8

[1] Бо саме тому навіть дуже молоді, наслідуючи філософію за побожним розумом, перемогли над найболючішими знаряддями катувань. [2] Бо коли тиран був виразно переможений у своїй першій спробі, не змігши примусити стару людину їсти осквернювальні страви, тоді в лютощі він наказав, щоб інших із єврейських полонених привели, і щоб будь-який, хто з’їсть осквернювальну їжу, був звільнений після їдіння, але якщо хтось відмовиться, ці мають бути катовані ще жорстокіше. [3] Коли тиран дав ці накази, сім братів — красивих, скромних, благородних і довершених у всьому — були приведені перед нього разом із їхньою старою матір’ю. [4] Коли тиран побачив їх, згрупованих довкола їхньої матері, наче в хорі, він був задоволений ними. І вражений їхньою зовнішністю й благородством, він усміхнувся до них, покликав їх ближче й сказав: [5] «Молоді люди, я захоплююся кожним із вас у доброзичливий спосіб і дуже поважаю красу й число таких братів. Я не лише раджу вам не виявляти того самого безумства, що й стара людина, яку щойно катували, але й закликаю вас поступитися мені й насолоджуватися моєю дружбою. [6] Як я в змозі карати тих, хто не кориться моїм наказам, так я можу бути добродійником для тих, хто кориться мені. [7] Довіртеся мені, отже, і ви матимете посади влади в моєму уряді, якщо ви зречетеся предківської традиції вашого національного життя. [8] І насолоджуйтеся своєю молодістю, прийнявши грецький спосіб життя й змінивши вашу манеру життя. [9] Але якщо непокорою ви розбудите мій гнів, ви примусите мене знищити кожного з вас жахливими покараннями через катування. [10] Тому пожалійте себе. Навіть я, ваш ворог, маю співчуття до вашої молодості й вродливої зовнішності. [11] Чи не розглянете ви це: якщо ви не підкоритеся, вам не залишається нічого, окрім як померти на дибі?» [12] Коли він сказав ці речі, він наказав принести знаряддя катувань, щоб переконати їх зі страху їсти осквернювальну їжу. [13] І коли вартові поставили перед ними колеса й суглоборозтягувачі, дибу й гаки й катапульти й казани, жаровні й гвинти для пальців і залізні кігті й клини й міхи, тиран відновив мовлення: [14] «Бійтеся, молоді хлопці, і яка б справедливість, яку ви шануєте, буде милостива до вас, коли ви переступите під примусом». [15] Але коли вони почули спонуки й побачили жахливі пристрої, вони не лише не злякалися, але й протиставили тиранові свою власну філософію, і своїм правильним міркуванням анулювали його тиранію. [16] Розгляньмо, з іншого боку, які аргументи могли бути вжиті, якби деякі з них були боягузливі й немужеські. Чи не були б вони такими? [17] «О нещасні ми й такі безрозсудні! Оскільки цар покликав і закликав нас прийняти добре поводження, якщо підкоримося йому, [18] чому ми знаходимо задоволення в марних рішеннях і наважуємося на непокору, яка приносить смерть? [19] О люди й брати, чи не повинні ми боятися знарядь катувань і зважити на погрози мук, і відмовитися від цієї марної думки й цієї зарозумілості, яка погрожує знищити нас? [20] Пожалімо нашу молодість і маймо співчуття до віку нашої матері; [21] і серйозно розгляньмо, що якщо ми не підкоримося, ми мертві! [22] Також божественна справедливість вибачить нам страх перед царем, коли ми під примусом. [23] Чому ми виганяємо себе з цього найприємнішого життя й позбавляємо себе цього чарівного світу? [24] Не борімося проти примусу ані не пишайтеся порожньо тим, що нас кладуть на дибу. [25] Навіть сам закон не вбивав би нас свавільно за страх перед знаряддями катувань. [26] Чому така сварливість збуджує нас і така фатальна впертість тішить нас, коли ми можемо жити в мирі, якщо підкоримося цареві?» [27] Але юнаки, хоч їм мали бути катування, ані не сказали жодної з цих речей, ані навіть серйозно їх не розглядали. [28] Бо вони були сповнені презирства до емоцій і суверенні над агоніями, [29] так що як тільки тиран перестав радити їм їсти осквернювальну їжу, усі одним голосом разом, наче з одного розуму, сказали:

Глава 9

[1] "Чому ти затримуєшся, тиран? Бо ми готові померти, а не порушити наші предки; [2] ми очевидно позовуємо наших предків, якщо ми не будемо практикувати готове слухняність Закону і Мойсею, нашому раднику. [3] Тиран і радник беззаконності, у вашій ненависті до нас не жалюйся нам більше, ніж ми жалюємо себе. [4] Бо ми вважаємо цю вашу жалю, яка забезпечує нашу безпеку через порушення закону, більш важкою, ніж

смерті самої. [5] Ти намагаєшся залякати нас, погрожуючи нам смертю через катування, наче недовгий час тому ти нічого не навчився від Елеазара. [6] І якщо старі люди євреїв через свою релігію жили побожно, терплячи катування, було б ще доречніше, щоб ми, молоді люди, померли, зневажаючи ваші примусові катування, які наш старий наставник також переміг. [7] Тому, тиране, випробуй нас; і якщо ти забереш наші життя через нашу релігію, не припускай, що ти можеш зашкодити нам, катуючи нас. [8] Бо ми, через це тяжке страждання й витривалість, матимемо нагороду чесноти й будемо з Ягве, за якого страждаємо; [9] а ти, через свою кровожерливість до нас, заслужено зазнаєш від божественної справедливості вічної муки вогнем». [10] Коли вони сказали ці речі, тиран не лише розгнівався, як на тих, хто непокірний, але й розлютився, як на тих, хто невдячний. [11] Тоді за його наказом вартові вивели найстаршого, і, зірвавши його туніку, вони зв’язали його руки й рамена ременями з кожного боку. [12] Коли вони виснажили себе, б’ючи його бичами, нічого не досягнувши, вони поставили його на колесо. [13] Коли благородний юнак був розтягнутий довкола нього, його члени були вивихнуті, [14] і хоч зламаний у кожному члені, він докоряв тиранові, кажучи: [15] «Найогидніший тиране, вороже небесної справедливості, дикуне розумом, ти калічиш мене в такий спосіб, не тому що я вбивця, або як той, хто діє безбожно, а тому що я захищаю божественний закон». [16] І коли вартові сказали: «Погодься їсти, щоб ти міг бути звільнений від катувань», [17] він відповів: «Ви, огидні прислужники, ваше колесо не таке могутнє, щоб задушити мій розум. Ріжте мої члени, паліть мою плоть і крутіть мої суглоби. [18] Через усі ці катування я переконаю вас, що сини євреїв лише непереможні, коли йдеться про чесноту». [19] Поки він говорив ці речі, вони розвели вогонь під ним, і, роздмухуючи полум’я, затягнули колесо далі. [20] Колесо було повністю вимазане кров’ю, і купа вугілля гасилася краплями крові, і шматки плоті падали з осей машини. [21] Хоч зв’язки, що з’єднували його кістки, вже були розірвані, мужній юнак, гідний Авраама, не стогнав, [22] але наче перетворений вогнем у безсмертя, він благородно витерпів розтягування. [23] «Наслідуйте мене, брати», — сказав він. «Не покидайте свого поста в моїй боротьбі й не зрікайтеся нашого мужнього братерства. [24] Бийтеся в священній і благородній битві за релігію. Тим самим справедливе Провидіння наших предків може стати милостивим до нашого народу й помститися проклятому тиранові». [25] Коли він сказав це, святий юнак розірвав нитку життя. [26] Поки всі дивувалися його мужньому духові, вартові привели наступного найстаршого, і, спорядившись залізними рукавицями з гострими гаками, вони прив’язали його до машини катувань і катапульти. [27] Перш ніж катувати його, вони запитали, чи він готовий їсти, і вони почули це благородне рішення. [28] Ці леопардоподібні звірі вирвали його жили залізними руками, здерли всю його плоть аж до підборіддя й зірвали його скальп. Але він стійко витерпів цю агонію й сказав: [29] «Яка солодка будь-яка смерть за релігію наших батьків!» [30] Тиранові він сказав: «Чи не думаєш ти, найдикіший тиране, що тебе катують більше, ніж мене, коли ти бачиш, як зарозумілий задум твоєї тиранії перемагається нашою витривалістю заради релігії? [31] Я полегшую свій біль радостями, що приходять від чесноти, [32] а ти страждаєш від катування погрозами, що приходять від безбожності. Ти не втечеш, найогидніший тиране, від судів божественного гніву».

Глава 10

[1] Коли він теж пережив славну смерть, третій був приведен, і багато хто неодноразово закликав його врятувати себе, смакуючи м'ясо. [2] Але він закричив: "Чи не знаєте ви, що той же батько породив мене і тих, хто помер, і одна ідина мати народила мене, і що я виховувався на тих самих вчителях? [3] Я не відмовляюся від благородного родинства, яке зв'язує мене з моїми братами". [4] [5] Зрозуміли від сміливості чоловіка, вони роз'єднали його руки і ноги своїми інструментами, розчленявши його, вирваючи його кінцівки з своїх розкладів, [6] і розбивши його пальці, руки, ноги і локти. [7] Оскільки вони не змогли в будь-якому разі розбити його дух, вони відмовилися від інструментів і скальпували його ногтями в стихійському стилі.

[8] Вони негайно привели його до колеса, і поки його хребці вивихалися на ньому, він бачив власну плоть, розірвану довкола, і краплі крові, що текли з його нутрощів. [9] Коли він мав померти, він сказав: [10] «Ми, найогидніший тиране, страждаємо через наше побожне виховання й чесноту, [11] а ти, через своє безбожність і кровожерливість, зазнаєш безперервних мук». [12] Коли він також помер у спосіб, гідний своїх братів, вони втягли четвертого, кажучи: [13] «Щодо тебе, не піддавайся тому самому безумству, що твої брати, а корися цареві й спаси себе». [14] Але він сказав їм: «Ви не маєте вогню, досить гарячого, щоб зробити мене боягузом. [15] Ні, при благословенній смерті моїх братів, при вічному знищенні тирана і при вічному житті побожних, я не зрекуся нашого благородного братерства. [16] Вигадуй катування, тиране, щоб із них навчитися, що я брат тим, кого щойно катували». [17] Коли він почув це, кровожерливий, вбивчий і цілком огидний Антіох дав накази вирізати його язик. [18] Але він сказав: «Навіть якщо ти видалиш мій орган мовлення, Ягве чує також тих, хто німий. [19] Дивись, ось мій язик; відріж його, бо попри це ти не зробиш наш розум безмовним. [20] Охоче, заради Ягве, ми дозволяємо нашим тілесним членам бути скаліченими. [21] Ягве відвідає тебе швидко, бо ти вирізаєш язик, який був мелодійний божественними гімнами».

Глава 11

[1] Коли цей також помер, після того як його жорстоко катували, п’ятий скочив, кажучи: [2] «Я не відмовлюся, тиране, бути катованим заради чесноти. [3] Я прийшов із власної волі, щоб, убивши мене, ти зазнав покарання від небесної справедливості за ще більше злочинів. [4] Ненависнику чесноти, ненависнику людства, за який наш вчинок ти знищуєш нас у такий спосіб? [5] Чи тому, що ми шануємо Творця всіх речей і живемо за Його чеснотним законом? [6] Але ці діла заслуговують почестей, а не катувань». [7] [9] Поки він говорив ці речі, вартові зв’язали його й потягли до катапульти; [10] вони прив’язали його до неї на колінах, і, наклавши залізні затискачі на них, скрутили його спину довкола клина на колесі, так що він був повністю скручений назад, як скорпіон, і всі його члени були вивихнуті. [11] У цьому стані, хапаючи подих і в агонії тіла, [12] він сказав: «Тиране, це чудові ласки, які ти даруєш нам проти своєї волі, бо через ці благородні страждання ти даєш нам нагоду показати нашу витривалість для закону». [13] Після того як він також помер, шостий, лише хлопчик, був приведений. Коли тиран запитав, чи він готовий їсти й бути звільненим, він сказав: [14] «Я молодший за віком, ніж мої брати, але я їм рівний розумом. [15] Оскільки для цієї мети ми були народжені й виховані, ми так само маємо померти за ті самі принципи. [16] Тож якщо ти маєш намір катувати мене за те, що я не їм осквернювальних страв, продовжуй катувати!» [17] Коли він сказав це, вони повели його до колеса. [18] Він був ретельно розтягнутий щільно на ньому, його спина була зламана, і він був засмажений знизу. [19] До його спини вони приклали гострі рожни, нагріті у вогні, і прокололи його ребра так, що його нутрощі були пропечені наскрізь. [20] Поки його катували, він сказав: «О змагання, гідне святості, у якому так багато нас, братів, було покликано на арену страждань за релігію, і в якому ми не були переможені! [21] Бо релігійне знання, о тиране, непереможне. [22] Я також, споряджений благородством, помру зі своїми братами, [23] і я сам наведу великого месника на тебе, ти, винахіднику катувань і вороже тих, хто воістину побожний. [24] Ми, шестеро хлопців, паралізували твою тиранію! [25] Оскільки ти не зміг переконати нас змінити нашу думку або примусити нас їсти осквернювальні страви, чи це не твій занепад? [26] Твій вогонь холодний для нас, і катапульти безболісні, і твоє насильство безсиле. [27] Бо не вартові тирана, а вартові божественного закону поставлені над нами; тому, непереможені, ми міцно тримаємося розуму».

Глава 12

[1] Коли він також, кинутий у казан, помер благословенною смертю, сьомий і наймолодший з усіх вийшов наперед. [2] Навіть хоч тиран був страшенно докорений братами, він відчув сильне співчуття до цієї дитини, коли побачив, що вона вже в кайданах. Він покликав його підійти ближче й намагався втішити його, кажучи: [3] «Ти бачиш результат глупості твоїх братів, бо вони померли в муках через свою непокору. [4] Ти також, якщо не підкоришся, будеш жалюгідно катований і помреш перед своїм часом, [5] але якщо поступишся переконанню, ти будеш моїм другом і провідником в уряді царства». [6] Коли він так благав, він послав по матір хлопчика, щоб виявити співчуття до неї, яка була позбавлена стількох

[6] синів і вплинути на неї, щоб переконати виживчого сина слухати і врятувати себе.

[7] Але коли його мати заохочувала його на єврейській мові, як ми розповімо трохи пізніше,

[8] він сказав: "Позволь мені розпустити, щоб я поговорив з королем і з усіма його друзями, які з ним".

[9] Вони дуже задоволені заявою хлопчика, і відразу ж звільнили його.

[10] Вони біжать до найближчих до них мук,

[11] він сказав: «Ти, нечестивий тиране, найбільш безбожний з усіх злих, оскільки ти одержав добрі речі, а також своє царство від Ягве, чи тобі не було соромно вбивати його слуг і катувати на колесі тих, хто практикує релігію?

[12] Через це справедливість приготувала для вас великий і вічний вогонь і муки, і вони завжди не дозволять вам піти.

[13] Як людина, чи не соромся ти, найдивіша тварина, висечити мови людей, які мають такі ж почуття, як і ти і зроблені з тих же елементів, і так зловживати і мучити їх?

[14] Безумовно, вони, померши благородно, виконали своє служіння Ягве, але ти гірко заплачеш за те, що без причини вбив змагунів за чесноту».

[15] Тоді, оскільки і він був готовий померти, він сказав:

[16] "Я не покидаю найкращий приклад своїх братів,

[17] і я закликаю Елогім і помилував наших батьків над народом нашим,

[18] а на тебе він помстить, як в цьому житті, так і в житті твоєму".

[19] Після того, як він висловив ці неправдиві слова, він кинув себе в бразіер і таким чином закінчив своє життя.

Глава 13

[1] Тому, оскільки сім братів не сприймали страждань навіть до смерті, кожен повинен визнати, що благочесний розум є суверенним над емоціями.

[2] Бо якщо б вони були рабами своїх емоцій і їли б нечисту їжу, ми б сказали, що вони були переможені цими емоціями.

[3] Але насправді було не так. Натомість, розумом, який хвалиться перед Ягве, вони перемогли свої емоції.

[4] Перевагу розуму над ними не можна не помітити, бо брати володіли як емоціями, так і болями.

[5] Як ж тоді не визнати суверенітет правильного розуму над емоціями у тих, хто не відвернувся від вогненних мук?

[6] Бо так само, як мурки, що виходять над портами, стримують загрозові хвилі і спокішають тих, хто плаває до внутрішнього басейну,

[7] так що сім-верховий правильний розум молоді, зміцнюючи гавань релігії, перемог буру емоцій.

[8] Бо вони утворили святий хор релігії і заохочували один одного, говорячи:

[9] "Брати, ми помремо як брати заради Закону; наслідуймо трьох юнаків в Асірії, які зневажали те ж випробування печі.

[10] Нехай ми не будемо боягузними в проявленні своєї благочесності".

[11] Поки один казав: «Мужності, брате», інший казав: «Тримайся благородно»,

[12] А інший напомнил їм: "Пам'ятайте, звідки ви прийшли, і батька, за допомогою якого Ісаак хотів бути убитий за релігію".

[13] Кожен із них і всі вони разом, дивлячись один на одного, веселі й безстрашні, сказали: «Усім серцем присвятімо себе Ягве, який дав нам наші життя, і вжиймо наші тіла як оплот для закону.

[14] Не боїмося того, хто думає, що він нас вбиває,

[15] бо велика боротьба душі і небезпека вічного покарання, що лежить перед тими, хто порушує заповідь Бога Ягве.

[16] Отже, давайте одягнемось у повну зброю самовладання, яка є божественним розумом.

[17] Бо якщо ми так помремо, Авраам і Ісаак і Яків вітатимуть нас, і всі батьки хвалитимуть нас».

[18] А ті, хто залишився, сказали кожному з братів, які були відведені: "Не ганьбуй нас, брате, і не віддавай братів, які померли до нас".

[19] Ви не не знаєте про любов братерства, яку божественна і всемудріша провидіння передала батькам їхнім потомкам і яка була імплантована в утробі матері.

[20] Там кожен з братів проживав такий же час і був сформований протягом того ж періоду часу; і ростуючи з тієї ж крові і через те ж життя, вони були доведені до світла дня.

[21] Коли вони народилися після однакового часу виношування, вони пили молоко з тих самих джерел. За такі обійми братолюбні душі живляться.

[22] і вони стали сильнішими від цього спільного виховання і щоденної дружби, і як від загальної освіти і нашої дисципліни в законі Ягве.

[23] Тому, коли було встановлено співчуття і братська прихильність, брати стали більш співчутними один до одного.

[24] Оскільки вони були виховані одним законом і навчені в тих самих добродетелях і виховувалися в правильному житті, вони любили один одного все більше.

[25] Об'єднана ревность до дворянства розширила їхню добровільність і гармонію один до одного.

[26] тому що, за допомогою своєї релігії, вони зробили свою братську любов більш ярою.

[27] Але хоча природа, дружба і чесні звички збільшували любов до братства, ті, хто залишився, витримали заради релігії, спостерігаючи за тим, як їх братів зловживали і мучили до смерті.

Глава 14

[1] Крім того, вони заохочували їх стикатися з тортурами, щоб вони не тільки не поважали свої муки, але й влаштували емоції братської любові.

[2] О розум, більш королівський, ніж цари і більш вільний, ніж вільні!

[3] О свята і гармонійна згода семи братів на користь релігії!

[4] Жоден з семи молодих людей не виявився боягузьким або скоротився перед смертю,

[5] але всі вони, ніби йдуть по шляху до безсмерття, поспішали до смерті через муки.

[6] Так само, як руки і ноги рухаються в гармонії з керівництвом розуму, так і ці святі молоді, ніби підштовхнуті безсмертним духом відданості, погодилися померти за нього.

[7] О святіші сім, брати в гармонії! Бо так само, як сім днів створення рухаються в хорному танці навколо релігії,

[8] тому ці молоді люди, утворюючи хор, оточили семирічний страх перед тортурами і розпустили його.

[9] Навіть зараз ми самі тремтімося, коли чуємо про скорботи цих молодих людей; вони не тільки бачили, що відбувається, так, не тільки чули пряме слово загрози, але також терпеливо переносили страждання, і в агонії вогню.

[10] Що могло бути болісніше за це? Бо сила вогню інтенсивна й швидка, і вона швидко спожила їхні тіла.

[11] Не думайте, що дивно, що розуму було повне владу над цими чоловіками у їх муках, так як розум жінки погіршував ще більш різноманітні муки,

[12] бо мати цих семи юнаків народила під ковдрами кожного з своїх дітей.

[13] Зверніть увагу на те, наскільки складна любов матері до своїх дітей, яка все тягне до емоцій, які відчуваються в її глибині.

[14] Навіть безрозумні тварини, як і людство, мають співчуття і батьківську любов до своїх потомків.

[15] Наприклад, серед птахів, ті, які є притомними, захищають своїх малюків, будуючи на дахах будинків,

[16] і інші, будуючи в крутих проливах і в ямах і вершинах дерев, розпливають гнізд і відгоняють вторгшихся.

[17] Якщо вони не в змозі тримати його подалі, вони роблять все можливе, щоб допомогти своїм дітям, літаючи навколо них у смуті любові, попереджаючи їх своїми викликами.

[18] І чому необхідно продемонструвати співчуття до дітей на прикладі неразумних тварин,

[19] оскільки навіть пчели в той час, коли вони робили мед'яки, захищали себе від вторгших, ніби зажеглий стрілками вбивали тих, хто наближається до їх кошелька і захищає його навіть до смерті?

[20] Але співчуття до своїх дітей не вплинуло на матір цих юнаків; вона була з таким же розумом, як і Авраам.

Глава 15

[1] О розум дітей, тиран над емоціями! О релігія, більш бажана матері, ніж її діти!

[2] Для цієї матері були відкриті два курси: релігія і збереження її семи синів на деякий час, як обіцяв тиран.

[3] Вона любила релігію більше, релігію, яка зберігає їх для вічного життя за обіцянкою Ягве.

[4] У який спосіб я міг би виразити емоції батьків, які люблять своїх дітей? Ми вкарбовуємо в характер малої дитини дивовижну подобу і розуму, і форми. Особливо це стосується матерів, які через свої пологові муки мають глибше співчуття до свого потомства, ніж батьки.

[5] Зважаючи на те, що матері - найслабший пол і народжують багато дітей, вони більше віддані своїм дітям.

[6] Мати сімох хлопців, більше ніж будь-яка інша мати, любила своїх дітей. У семи вагітностях вона вщепила в себе ніжну любов до них,

[7] і через багато болю, яку вона страждала з кожним з них, вона співчувала їм;

[8] але через страх Ягве вона не поважала тимчасовій безпеці своїх дітей.

[9] Не тільки це, але і через благородність своїх синів і їх готове покірність закону вона відчувала більшу ніжність до них.

[10] Бо вони були праведними, самовладненими, сміливими і щедріми, любили своїх братів і свою матір, і слухалися її аж до смерті, дотримуючись заповідей.

[11] Однак, хоча багато факторів вплинули на те, щоб мати страждала з ними з любові до своїх дітей, в разі жодної з них різні тортури не були достатньо сильними, щоб вивернути її розум.

[12] Натомість мати закликала їх, кожного дитини окремо і разом, до смерті заради релігії.

[13] О, священна природа та прихильність батьківської любові, прагнення батьків до потомства, виховання і неминуче страждання матерів!

[14] Ця мати, яка бачила, як їх тортували і спалювали один за одним, через релігію не змінила свого ставлення.

[15] Вона спостерігала, як тіло своїх дітей пожертвує вогонь, їхні пальці та пальці розсипаються на землю, а тіло від голови до бради викрито як маски.

[16] О мати, випробувана тепер гіркішими болями, ніж навіть пологові муки, які ти страждала за них! [17] О жінко, яка сама народила таку повну відданість! [18] Коли первородний видихнув востаннє, це не відвернуло тебе, ані коли другий у муках дивився на тебе жалібно, ані коли третій сконав; [19] ані ти не плакала, коли дивилася на очі кожного в його муках, що сміливо дивилися на ті самі агонії, і бачила в їхніх ніздрях знаки наближення смерті. [20] Коли ти бачила плоть дітей, спалену на плоті інших дітей, відрубані руки на руках, скальповані голови на головах і трупи, що впали на інші трупи, і коли ти бачила місце, наповнене багатьма глядачами катувань, ти не пролила сліз. [21] Ані мелодії сирен, ані пісні лебедів не привертають уваги їхніх слухачів так, як голоси дітей у муках, що кликали до своєї матері. [22] Які великі й які численні муки мати тоді страждала, коли її синів катували на колесі й гарячими залізами! [23] Але побожний розум, даючи її серцю чоловічу мужність у самій середині її емоцій, зміцнив її зневажати її тимчасову любов до своїх дітей. [24] Хоч вона була свідком знищення семи дітей і винахідливих і різноманітних розтягувань, ця благородна мати зневажила все це через віру в Ягве. [25] Бо як у раді власної душі вона бачила могутніх захисників — природу, родину, батьківську любов і розтягування своїх дітей — [26] ця мати тримала два бюлетені, один із смертю, а інший із визволенням для своїх дітей. [27] Вона не схвалила визволення, яке зберегло б сімох синів на короткий час, [28] але як дочка богошанобливого Авраама вона пам’ятала його стійкість. [29] О мати народу, захиснице закону й чемпіонко релігії, яка віднесла нагороду змагання у своєму серці! [30] О благородніша за чоловіків у стійкості й мужніша за чоловіків у витривалості! [31] Як Ноїв ковчег, що ніс світ у всесвітньому потопі, міцно витримав хвилі, [32] так ти, о вартова закону, затоплена з усіх боків потопом своїх емоцій і лютими вітрами, катуваннями твоїх синів, витримала благородно й вистояла зимові бурі, що нападають на релігію.

Глава 16

[1] Якщо, отже, жінка, похила у віці й мати сімох синів, витримала, бачачи своїх дітей закатованими до смерті, треба визнати, що побожний розум суверенний над емоціями. [2] Так я продемонстрував не лише те, що чоловіки панували над емоціями, але й те, що жінка зневажила найлютіші катування. [3] Леви, що оточували Даниїла, не були такі дикі, ані шалена вогняна піч Мішаеля не була така інтенсивно гаряча, як її вроджена батьківська любов, запалена, коли вона бачила своїх сімох синів катованими в такий різний спосіб. [4] Але мати загасила так багато й такі великі емоції побожним розумом. [5] Розглянь це також. Якби ця жінка, хоч і мати, була слабка серцем, вона оплакувала б їх і, можливо, говорила б так: [6] «О, яка я нещасна і багато разів нещаслива! Народивши семеро дітей, я тепер мати жодного! [7] О сім пологів усі марні, сім безплідних вагітностей, безплідні виховування й нещасні годування! [8] Марно, сини мої, я терпіла багато пологових мук за вас і тяжкіші тривоги вашого виховання. [9] Горе моїм дітям, деяким неодруженим, іншим одруженим і без потомства. Я не побачу ваших дітей і не матиму щастя називатися бабусею. [10] Горе, я, яка мала так багато й красивих дітей, є вдовою й самотньою, з багатьма скорботами. [11] Ані, коли я помру, не матиму жодного з моїх синів, щоб поховати мене». [12] Проте священна й богошаноблива мати не голосила таким голосінням за жодним із них, ані не відмовляла жодного з них від смерті, ані не сумувала, коли вони вмирали, [13] але, наче маючи розум, як адамант, і даючи переродження для безсмертя всьому числу своїх синів, вона благала їх і закликала їх до смерті заради релігії. [14] О мати, воїне Ягве у справі релігії, старійшино й жінко! Стійкістю ти перемогла навіть тирана, і словом і ділом ти виявилася могутнішою за чоловіка. [15] Бо коли ти й твої сини були арештовані разом, ти стояла й дивилася, як Елеазара катують, і сказала своїм синам єврейською мовою: [16] «Сини мої, благородне змагання, до якого ви покликані свідчити за народ. Бийтеся ревно за наш предківський закон. [17] Бо було б ганебно, якби, поки стара людина терпить такі агонії заради релігії, ви, молоді люди, лякалися катувань. [18] Пам’ятайте, що саме через Ягве ви мали участь у світі й насолоджувалися життям, [19] і тому ви маєте терпіти будь-яке страждання заради Ягве.

[20] Бо заради нього також наш батько Авраам був ревний пожертвувати своїм сином Ісааком, предком нашого народу; і коли Ісаак побачив руку свого батька, що володіла мечем і опускалася на нього, він не зіщулився. [21] І Даниїл праведний був кинутий до левів, а Хананія, Азарія й Мішаель були кинуті у вогняну піч і витерпіли це заради Ягве. [22] Ви також повинні мати ту саму віру в Ягве й не сумувати. [23] Безрозсудно для людей, які мають релігійне знання, не витримувати болю». [24] Цими словами мати сімох заохотила й переконала кожного зі своїх синів померти, а не порушити заповідь Ягве. [25] Вони знали також, що ті, хто вмирає заради Ягве, живуть у Ягве, як Авраам і Ісаак і Яків і всі патріархи.

Глава 17

[1] Деякі з вартових сказали, що коли її також мали схопити й убити, вона кинулася у полум’я, щоб ніхто не міг торкнутися її тіла. [2] О мати, яка зі своїми сімома синами анулювала насильство тирана, зірвала його злі задуми й показала мужність своєї віри! [3] Благородно поставлена, як дах на стовпах своїх синів, ти трималася твердо й непохитно проти землетрусу катувань. [4] Наберися мужності, отже, о святомисляча мати, тримаючи твердо стійку надію на Ягве. [5] Місяць на небі, із зорями, не стоїть такий величний, як ти, яка, освіти вши шлях своїх зоре подібних сімох синів до побожності, стоїш у честі перед Ягве і твердо поставлена на небі з ними. [6] Бо твої діти були справжніми нащадками батька Авраама. [7] Якби було можливо для нас намалювати історію твоєї побожності, як міг би художник, чи не здригнулися б ті, хто вперше побачив її, дивлячись, як мати сімох дітей терпить їхні різноманітні катування до смерті заради релігії? [8] Справді, було б правильно написати на їхній гробниці ці слова як нагадування народові нашого народу: [9] «Тут лежать поховані старий священик і стара жінка і сім синів, через насильство тирана, який бажав знищити спосіб життя євреїв. [10] Вони захистили свій народ, дивлячись на Ягве й терплячи катування навіть до смерті». [11] Воістину змагання, у якому вони брали участь, було божественне, [12] бо того дня чеснота давала нагороди й випробовувала їх на їхню витривалість. Нагородою було безсмертя в нескінченному житті. [13] Елеазар був першим змагуном, мати сімох синів увійшла до змагання, і брати змагалися. [14] Тиран був суперником, а світ і людський рід були глядачами. [15] Шанобливість до Ягве була переможцем і дала вінець своїм власним атлетам. [16] Хто не захоплювався атлетами божественного законодавства? Хто не був вражений? [17] Сам тиран і вся його рада дивувалися їхній витривалості, [18] через яку вони тепер стоять перед божественним престолом і живуть благословенною вічністю. [19] Бо Мойсей каже: «Усі, хто освячені, під твоїми руками». [20] Ці, отже, хто був освячений заради Ягве, шановані не лише цією честю, але й тим фактом, що через них наші вороги не панували над нашим народом, [21] тиран був покараний, і батьківщина очищена — вони стали, так би мовити, викупом за гріх нашого народу. [22] І через кров тих побожних і їхню смерть як спокутування, божественне Провидіння зберегло Ізраїля, який раніше був уражений. [23] Бо тиран Антіох, коли побачив мужність їхньої чесноти й їхню витривалість під катуваннями, проголосив їх своїм воїнам як приклад для їхньої власної витривалості, [24] і це зробило їх сміливими й мужніми для піхотної битви й облоги, і він спустошив і переміг усіх своїх ворогів.

Глава 18

[1] О ізраїльські діти, потомство насіння Авраама, коріться цьому законові й вправляйтеся в побожності в усякий спосіб, [2] знаючи, що побожний розум є паном усіх емоцій, не лише страждань зсередини, але й тих, що ззовні. [3] Тому ті, хто віддав свої тіла на страждання заради релігії, не лише викликали захоплення людей, але й були визнані гідними брати участь у божественному наслідді. [4] Через них народ здобув мир, і, відродивши додержання закону на батьківщині, вони спустошили ворога. [5] Тиран Антіох був і покараний на землі, і карається після своєї смерті. Оскільки жодним чином він не зміг примусити ізраїльтян стати поганами й покинути свої предківські звичаї, він залишив Єрусалим і виступив проти персів. [6] Мати сімох синів висловила також ці принципи своїм дітям: [7] «Я була чистою дівою й не виходила за межі дому мого батька; але я берегла ребро, з якого жінка була зроблена. [8] Жоден спокусник не зіпсував мене на пустельній рівнині, ані руйнівник, оманливий змій, не опоганив чистоти мого дівоцтва. [9] У час моєї зрілості я залишалася зі своїм чоловіком, і коли ці сини виросли, їхній батько помер. Щаслива людина була він, хто прожив своє життя з добрими дітьми й не мав горя втрати. [10] Поки він був ще з вами, він навчав вас закону й пророків. [11] Він читав вам про Авеля, вбитого Каїном, і Ісаака, який був принесений як всепалення, і про Йосифа у в’язниці.

[12] Він розповів вам про ревность Фінехаса і навчив вас про Хананію, Азарію і Мішаїла в вогні.

[13] Він похвалив Даниїла в ямі львів і благословив його.

[14] Він нагадав вам в Ісаї: "І хоч ти пройдеш через вогонь, а пламя не пожрає тебе".

[15] Він співав для вас пісні псалмоспівця Давида, який сказав: "Многи лиха праведних".

[16] Він переповідав вам притчу Соломона: «Є дерево життя для тих, хто чинить його волю».

[17] Він підтвердив слова Єзекіїла: "Чи живуть ці сухі кістки?"

[18] Бо він не забув пісні, якої Мойсей навчив, яка каже:

[19] "Я вбиваю, і Я живиму; це життя ваше і довжина днів ваших".

[20] О, був гордий той день - і все ж не гордий - коли цей гордий тиран греків погасив вогонь своїми жорстокими кальтернами, і в його гарячому гніві привів цих семи синів дочки Авраама до катапульту і знову до ще більших мук,

[21] пробив у їхніх очей і вирізав їхні мови, і вбив їх різними муками.

[22] За ці злочини божественна справедливість переслідувала і буде переслідувати проклятого тирана.

[23] Але сини Авраама зі своєю переможною матір’ю зібрані разом у хор батьків і одержали чисті й безсмертні душі від Ягве,

[24] якому слава на віки вічні. Амінь.