Юстин Мученик — Фрагменти про воскресіння

ФРАГМЕНТИ ВТРАЧЕНОГО ТВОРУ ЮСТИНА ПРО ВОСКРЕСІННЯ

РОЗДІЛ I. — СИЛА ПРАВДИ, ЯКА САМА СЕБЕ ЗАСВІДЧУЄ.

Слово правди вільне і несе свою власну владу, зневажаючи підпадати під будь-який вправний аргумент або терпіти логічну перевірку своїх слухачів. Але воно було б віруване за свою власну шляхетність і за довіру, належну Тому, хто посилає його. Тепер слово правди послане від Ягве; через це свобода, якої вимагає правда, не є зарозумілою. Бо, бувши послане з владою, не годилося б, щоб від нього вимагали наводити доказ того, що сказано; оскільки ані немає жодного доказу понад саме себе, який є Ягве. Бо кожен доказ сильніший і надійніший за те, що він доводить; оскільки те, чому не вірують, доки доказ не наведений, одержує довіру, коли такий доказ наведений, і визнається тим, чим його було заявлено. Але ніщо не є ні сильнішим, ні надійнішим за правду; так що той, хто вимагає доказу цього, подібний до того, хто бажає, щоб було продемонстровано, чому речі, які з’являються для відчуттів, з’являються. Бо проба тих речей, які приймаються через відчуття, є відчуття; але самого відчуття немає проби понад саме себе. Як, отже, ми приводимо ті речі, яких розум шукає, до відчуття, і ним судимо, якого роду речі вони, чи речі сказані правдиві, чи хибні, і тоді більше не сидимо в суді, даючи повну довіру його рішенню; так само ми відносимо все, що сказано щодо людей і світу, до правди, і нею судимо, чи воно нікчемне, чи ні. Але висловлювання правди ми судимо жодною окремою пробою, даючи повну довіру їй самій. І Ягве, Отець всесвіту, який є досконалий розум, є правда. І Слово, бувши Його Сином, прийшло до нас, одягнувши плоть, виявляючи і Самого Себе, і Отця, даючи нам у Собі воскресіння з мертвих і вічне життя після цього. І це Єшуа Месія, наш Спаситель. Він, отже, є Сам і віра, і доказ Себе й усього. Через це ті, хто слідує за Ним і знає Його, маючи віру в Нього як свій доказ, спочинуть у Ньому. Але оскільки противник не перестає опиратися багатьом і вживає багато й різноманітних мистецтв, щоб підстерегти їх, щоб він міг звести вірних від їхньої віри й щоб він міг перешкодити безвірним вірити, мені здається необхідним, щоб і ми, озброєні невразливими вченнями віри, билися проти нього заради слабких.

РОЗДІЛ II. — ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРОТИ ВОСКРЕСІННЯ ПЛОТІ.

Ті, хто тримається хибної думки, кажуть, що немає воскресіння плоті; наводячи як свою причину те, що неможливо, щоб те, що зотліле й розчинене, було відновлене до того самого, чим воно було. І крім неможливості, вони кажуть, що спасіння плоті невигідне; і вони зловживають плоттю, наводячи її немощі, і заявляють, що тільки вона є причиною наших гріхів, так що якщо плоть, кажуть вони, воскресне знову, наші немощі також воскреснуть із нею. І такі софістичні причини, як наступні, вони розробляють: Якщо плоть воскресне знову, вона мусить воскреснути або ціла й володіючи всіма своїми частинами, або недосконала. Але її воскресіння недосконалим свідчить про брак сили з боку Ягве, якщо деякі частини могли спастися, а інші ні; але якщо всі частини спасені, тоді тіло очевидно матиме всі свої члени. Але чи не абсурдно казати, що ці члени існуватимуть після воскресіння з мертвих, оскільки Спаситель сказав: «Вони ні не женяться, ні не виходять заміж, але будуть як ангели на небі»? І ангели, кажуть вони, не мають ні плоті, ні не їдять, ні не мають статевих стосунків; отже, не буде воскресіння плоті. Цими й подібними аргументами вони намагаються відволікти людей від віри. І є декотрі, хто стверджує, що навіть Єшуа Сам явився тільки як духовний,

а не в плоті, але представив лише вигляд плоті: ці особи прагнуть позбавити плоть обіцянки. Спершу, отже, розв’яжімо ті речі, які здаються їм нерозв’язними; потім ми введемо впорядковано демонстрацію щодо плоті, доводячи, що вона причасна спасіння.

РОЗДІЛ III. — ЯКЩО ЧЛЕНИ ВОСКРЕСНУТЬ, ЧИ ВОНИ МУСЯТЬ ВИКОНУВАТИ ТІ САМІ ФУНКЦІЇ, ЩО Й ТЕПЕР?

Вони кажуть, тоді, якщо тіло воскресне ціле й у володінні всіма своїми членами, обов’язково випливає, що функції членів також існуватимуть; що утроба завагітніє, і чоловік також виконуватиме свою функцію зачаття, і решта членів у подібний спосіб. Тепер нехай цей аргумент стоїть або падає через це одне твердження. Бо коли це буде доведене хибним, все їхнє заперечення буде усунене. Тепер справді очевидно, що члени, які виконують функції, виконують ті функції, які в теперішньому житті ми бачимо; але не випливає, що вони обов’язково виконують ті самі функції від початку. І щоб це було ясніше видно, розгляньмо це так. Функція утроби — вагітніти; а члена чоловіка — запліднювати. Але як, хоч ці члени призначені виконувати такі функції, не є тому обов’язковим, щоб вони від початку виконували їх (оскільки ми бачимо багатьох жінок, які не вагітніють, як ті, що безплідні, хоч вони мають утроби), так вагітність не є негайним і обов’язковим наслідком наявності утроби; але навіть ті, хто не безплідні, утримуються від статевих стосунків, деякі бувши дівицями від початку, а інші — від певного часу. І ми бачимо чоловіків також, які тримають себе дівицями, деякі від початку, а деякі від певного часу; так що їхніми засобами шлюб, зроблений беззаконним через пожадливість, руйнується. І ми виявляємо, що декотрі навіть із нижчих тварин, хоч володіють утробами, не народжують, як мулиця; і самці мулів не породжують свого роду. Так що і у випадку людей, і нерозумних тварин ми можемо бачити статеві стосунки скасовані; і це, ще й перед майбутнім світом. І наш Єшуа Месія народився від діви, ні з жодної іншої причини, крім того, щоб Він міг знищити зачаття беззаконним бажанням і міг показати правителеві, що формування людини було можливе для Ягве без людського втручання. І коли Він народився й підкорився іншим умовам плоті, — я маю на увазі їжу, пиття й одяг, — цій одній умові виконання статевої функції Він не підкорився; бо, щодо бажань плоті, Він прийняв деякі як необхідні, а інші, які були непотрібні, Він не підкорився. Бо якщо б плоть була позбавлена їжі, пиття й одягу, вона була б знищена; але бувши позбавлена беззаконного бажання, вона не терпить шкоди. І водночас Він провістив, що в майбутньому світі статеві стосунки будуть скасовані; як Він говорить: «Діти цього світу женяться і виходять заміж; але діти світу майбутнього ні не женяться, ні не виходять заміж, але будуть як ангели на небі». Нехай, отже, ті, хто невіруючі, не дивуються, якщо у світі майбутньому Він скасує ті акти наших тілесних членів, які навіть у цьому теперішньому житті скасовані.

РОЗДІЛ IV. ЧИ МУСЯТЬ СПОТВОРЕНІ ВОСКРЕСНУТИ СПОТВОРЕНИМИ?

Добре, кажуть вони, якщо тоді плоть воскресне, вона мусить воскреснути такою самою, як падає; так що якщо вона помре з одним оком, вона мусить воскреснути одноокою; якщо кульгава, кульгавою; якщо дефектна в будь-якій частині тіла, у цій частині людина мусить воскреснути дефектною. Як справді засліплені вони в очах своїх сердець! Бо вони не бачили на землі сліпих людей, що знову бачать, і кульгавих, що ходять, Його словом. Все, що Спаситель чинив, Він чинив по-перше для того, щоб те, що було сказано щодо Нього в пророках, могло сповнитися, «щоб сліпі одержали зір, і глухі чули», і так далі; але також щоб викликати віру, що у воскресінні плоть воскресне цілою. Бо якщо на землі Він зціляв хвороби плоті й чинив тіло цілим, набагато більше Він вчинить це у воскресінні, так що плоть воскресне досконала й ціла. У такий спосіб, отже, ті їхні страшні труднощі будуть зцілені. РОЗДІЛ V. ВОСКРЕСІННЯ ПЛОТІ НЕ Є НЕМОЖЛИВИМ.

Але знову ж, з тих, хто стверджує, що плоть не має воскресіння, деякі стверджують, що це неможливо; інші, що, зважаючи, яка ница й зневажлива плоть, не годиться, щоб Ягве воскрешав її; а інші, що вона на початку не одержала обіцянки. Спершу, отже, щодо тих, хто каже, що неможливо для Ягве воскресити її, мені здається, що я повинен показати, що вони невігласи, визнаючи, як вони чинять словом, що вони віруючі, проте своїми ділами доводячи себе невіруючими, навіть більше невіруючими, ніж невіруючі. Бо, бачачи, що всі погани вірують у своїх ідолів і переконані, що для них усе можливе (як навіть їхній поет Гомер каже: «Боги можуть учинити все, і те легко»; і він додав слово «легко», щоб він міг виявити велич сили богів), багато хто здається більш невіруючим, ніж вони. Бо якщо погани вірують у своїх богів, які є ідолами («які мають вуха, і не чують; мають очі, і не бачать»), що вони можуть учинити все, хоч вони лише демони, як говорить Писання: «Боги народів — демони», набагато більше ми, хто тримається правої, відмінної й істинної віри, повинні вірувати в нашого Ягве, оскільки також ми маємо докази [Його сили], по-перше у створенні першої людини, бо вона була зроблена з землі Ягве; і це є достатній доказ сили Ягве; а потім ті, хто спостерігає речі, можуть бачити, як люди породжуються один від одного, і можуть дивуватися ще більшою мірою, що з малої краплі вологи така грандіозна жива істота формується. І справді, якщо б це було тільки записано в обіцянці, а не видно сповненим, це також було б набагато неймовірнішим за інше; але воно стає більш вірояним через сповнення. Але навіть у випадку воскресіння Спаситель показав нам сповнення, про які ми за трохи поговоримо. Але тепер ми демонструємо, що воскресіння плоті можливе, просячи пробачення в дітей Церкви, якщо ми наводимо аргументи, які здаються світськими й фізичними: по-перше, бо для Ягве ніщо не є світським, навіть сам світ, бо він є Його витвір; по-друге, бо ми ведемо наш аргумент так, щоб зустріти невіруючих. Бо якщо б ми сперечалися з віруючими, було б достатньо сказати, що ми віруємо; але тепер ми мусимо йти шляхом демонстрацій. Попередні докази справді цілком достатні, щоб довести можливість воскресіння плоті; але оскільки ці люди надзвичайно невіруючі, ми далі наведемо ще переконливіший аргумент, — аргумент, взятий не з віри, бо вони не в її обсязі, а з їхньої власної матері невір’я, — я маю на увазі, звичайно, з фізичних причин. Бо якщо такими аргументами ми доведемо їм, що воскресіння плоті можливе, вони справді достойні великої зневаги, якщо їх не можна переконати ні проголошеннями віри, ні аргументами світу.

РОЗДІЛ VI. ВОСКРЕСІННЯ УЗГОДЖЕНЕ З ДУМКАМИ ФІЛОСОФІВ.

Ті, отже, хто називається природними філософами, кажуть, декотрі з них, як Платон, що всесвіт є матерія і Ягве; інші, як Епікур, що це атоми і пустота; інші, як стоїки, що це ці чотири — вогонь, вода, повітря, земля. І Платон каже, що всі речі зроблені з матерії Ягве і згідно з Його задумом; але Епікур і його послідовники кажуть, що всі речі зроблені з атома і пустоти певним родом саморегулюючої

дії природного руху тіл; а стоїки, що всі зроблені з чотирьох елементів, Ягве пронизуючи їх. Але доки існує така розбіжність серед них, є деякі вчення, визнані ними всіма спільно, одне з яких — що ніщо не може бути ні вироблене з того, що не існує, ні знищене або розчинене на те, що не має жодного буття, і що елементи існують нерозрушні, з яких усі речі породжуються. І коли це так, регенерація плоті, згідно з усіма цими філософами, здаватиметься можливою. Бо якщо, згідно з Платоном, це матерія і Ягве, обидва вони нерозрушні й Ягве; і Ягве справді займає місце майстра, а саме гончаря; а матерія займає місце глини чи воску, чи якоїсь подібної речі. Те, отже, що сформоване з матерії, чи то образ, чи статуя, є руйнівне; але сама матерія нерозрушна, як глина чи віск, чи будь-який інший подібний рід матерії. Так митець задумує в глині чи воску і чинить форму живої тварини; і знову, якщо його витвір знищений, не є неможливим для нього вчинити ту саму форму, обробляючи той самий матеріал і формуючи його заново. Так що, згідно з Платоном, не буде неможливим і для Ягве, який Сам нерозрушний і має також нерозрушний матеріал, навіть після того, як те, що спершу було сформоване з нього, було знищене, вчинити його заново знову і вчинити ту саму форму, як вона була раніше. Але навіть згідно зі стоїками, тіло, вироблене змішанням чотирьох елементарних субстанцій, коли це тіло було розчинене на чотири елементи, ці залишаючись нерозрушними, можливо, що вони одержать вдруге те саме злиття й композицію, від Ягве, що пронизує їх, і так перероблять тіло, яке вони раніше зробили. Подібно до того, якби людина вчинила композицію золота й срібла, і бронзи, і олова, а потім побажала розчинити її знову, так щоб кожен елемент існував окремо, змішавши їх знову, вона може, якщо бажає, вчинити ту саму композицію, яку вона раніше вчинила. Знову, згідно з Епікуром, атоми і пустота, бувши нерозрушними, саме через певне впорядкування й пристосування атомів, коли вони сходяться, і всі інші формування виробляються, і саме тіло; і воно, з плином часу розчинене, розчиняється знову на ті атоми, з яких воно також було вироблене. І оскільки вони залишаються нерозрушними, зовсім не неможливо, щоб, зійшовшись знову й одержавши те саме впорядкування й положення, вони вчинили тіло подібної природи до того, що було раніше вироблене ними; якби ювелір вчинив у мозаїці форму тварини, і камені були розкидані часом або самим чоловіком, який їх зробив, він, маючи все ще у своєму володінні розкидані камені, може зібрати їх знову докупи, і, зібравши, може розташувати їх так само і вчинити ту саму форму тварини. І чи не зможе Ягве зібрати знову розкладені члени плоті й вчинити те саме тіло, яке було раніше вироблене Ним?

РОЗДІЛ VII. ТІЛО ЦІННЕ В ОЧАХ ЯГВЕ.

Але доказ можливості воскресіння плоті я достатньо продемонстрував, у відповідь людям світу. І якщо воскресіння плоті не виявляється неможливим навіть на принципах невіруючих, наскільки більше воно виявиться у згоді з розумом віруючих! Але слідуючи нашому порядку, ми тепер мусимо говорити щодо тих, хто думає ницо про плоть і каже, що вона не достойна воскресіння ані небесної економії, бо, по-перше, її субстанція — земля; і крім того, бо вона сповнена всякого зла, так що вона силує душу грішити разом із нею. Але ці особи, здається, не знають усього діла Ягве, і генези, і формування людини на початку, і чому речі у світі були зроблені. Бо чи не говорить слово: «Вчиньмо людину за нашим образом і за нашою подобою»? Якого роду людину? Очевидно Він має на увазі тілесну людину. Бо слово говорить: «І Ягве узяв порох землі й зробив людину». Отже, очевидно, що людина, зроблена за образом Ягве, була з плоті. Чи не абсурдно, отже, казати, що плоть, зроблена Ягве за Його власним образом, є зневажлива й нічого не варта? Але те, що плоть у Ягве є дорогоцінне володіння, очевидно, по-перше з того, що вона сформована Ним, якщо принаймні образ цінний для того, хто формує, й митця; і крім того, її цінність можна зібрати зі створення решти світу. Бо те, заради чого решта зроблена, є найдорогоцінніше з усього для творця. РОЗДІЛ VIII. — ЧИ ТІЛО СПРИЧИНЯЄ ДУШУ ГРІШИТИ?

Цілком правда, кажуть вони; проте плоть є грішниця, настільки, що вона силує душу грішити разом із нею. І так вони марно звинувачують її й покладають на її рахунок самі гріхи обох. Але в якому випадку плоть може грішити сама собою, якщо вона не має душі, що йде перед нею й підбурює її? Бо як у випадку пари волів, якщо один або інший звільнений від ярма, жоден із них не може орати сам; так ані душа, ані тіло самі не можуть нічого вчинити, якщо вони розпрязжені від їхнього спілкування. І якщо це плоть, що є грішниця, тоді заради неї одної Спаситель прийшов, як Він говорить: «Я не прийшов закликати праведних, а грішників до покаяння». Оскільки, отже, плоть була доведена цінною в очах Ягве і славною понад усі Його діла, вона була б дуже справедливо спасена Ним.

Ми мусимо зустріти, отже, тих, хто каже, що навіть хоч це особливий витвір Ягве і понад усе цінований Ним, не випливало б відразу, що воно має обіцянку воскресіння. Проте чи не абсурдно, щоб те, що було вироблене з такою обставиною і що понад усе цінне, було так знехтуване своїм Творцем, щоб перейти до небуття? Тоді скульптор і художник, якщо вони бажають, щоб діла, які вони зробили, тривали, щоб вони могли здобути славу ними, відновлюють їх, коли вони починають розпадатися; але Ягве так знехтував би Своє власне володіння й діло, що воно стає анігільованим і більше не існує. Чи не повинні ми назвати цю працю марною? Якби людина, збудувавши дім, відразу знищила його, або знехтувала його, хоч бачить, що він впадає в розпад, і здатна відремонтувати його; ми звинувачували б її за марну працю; і чи не повинні ми так звинувачувати Ягве? Але не такий — Нетлінний, — і не безглуздий є Розум всесвіту. Нехай невіруючі мовчать, хоч вони самі не вірують.

Але, насправді, Він навіть покликав плоть до воскресіння й обіцяє їй вічне життя. Бо де Він обіцяє спасти людину, там Він дає обіцянку плоті. Бо що є людина, як не розумна тварина, складена з тіла й душі? Чи душа сама собою є людина? Ні; але душа людини. Чи тіло називалося б людиною? Ні; але воно називається тілом людини. Якщо, отже, жодне з цих саме собою не є людина, але те, що складене з двох разом, називається людиною, і Ягве покликав людину до життя й воскресіння, Він покликав не частину, а ціле, яке є душа й тіло. Оскільки чи не було б безсумнівно абсурдно, якщо, доки ці двоє в тому самому бутті й згідно з тим самим законом, одне було б спасене, а інше ні? І якщо не неможливо, як уже було доведено, щоб плоть була регенерована, яка є відмінність, на підставі якої душа спасається, а тіло ні? Чи вони роблять Ягве заздрісним Ягве? Але Він добрий і хоче, щоб усі були спасені. І Ягве і Його проголошенням не тільки твоя душа почула й повірила в Єшуа Месію, і з нею плоть, але обидва були обмиті, і обидва чинили праведність. Вони роблять Ягве, отже, невдячним і несправедливим, якщо, доки обидва вірують у Нього, Він бажає спасти одне, а не інше. Добре, кажуть вони, але душа нетлінна, бувши частиною Ягве й натхнена Ним, і тому Він бажає спасти те, що особливо Його власне й споріднене з Ним Самим; але плоть тлінна, а не від Нього, як душа. Тоді яка подяка належить Йому, і який вияв Його сили й доброти це, якщо Він мав на меті спасти те, що за природою спасене й існує як частина Його Самого? Бо воно мало за природою, як частина Ягве, безсмертя; так що в такий спосіб Ягве не був би виявлений як такий, що проявляє якусь силу, могутність чи доброту в справі, яка є частиною Його Самого і яка була б спасена за природою. Але якщо Він вживає Свою силу на предмет, який не від Нього і який за природою смертний, на такому Він виявляє Свою силу, роблячи його безсмертним, так що навіть воно стає частиною Його Самого. Бо якщо Він не проявляє Своєї сили у спасінні того, що смертне за природою, марно ім’я всемогутнього дається Йому. Але якщо Ягве проявляє Свою силу у спасінні того, що смертне, Він проявляє її у спасінні плоті, оскільки вона за своєю природою смертна. Бо смерть плоті — тління; але вона за природою тлінна. Таких бідних нещасних, отже, залишмо сліпоті їхніх власних очей, не бажаючими, як вони є, спастися; а ми, одержавши правду від Святого Духа й надію воскресіння плоті, ходімо у світлі в правді воскресіння. І, закінчивши цю промову, ми просимо дати старанність, щоб ви старанно тримали заповіді Ягве, щоб ви могли мати плід цього святого й доброго воскресіння.

спасіння від себе самого, так що у спасінні душі Ягве не чинить великої речі. Бо спастися є її природне призначення, бо вона є частиною Його Самого, бувши Його натхненням. Але жодна подяка не належить тому, хто спасає те, що його власне; бо це — спасти себе самого. Бо хто спасає частину сам, спасає себе своїми власними засобами, щоб він не став дефективним у тій частині; і це не є вчинок доброї людини. Бо навіть коли людина чинить добро своїм дітям і потомству, не називають її доброю людиною; бо навіть найдикіші з диких звірів чинять так, і справді охоче терплять смерть, якщо треба, заради своїх малят. Але якщо людина виконала б ті самі вчинки заради своїх рабів, та людина справедливо називалася б доброю. Через це Спаситель також навчав нас любити наших ворогів, оскільки, говорить Він, яку подяку маєте ви? Так що Він показав нам, що це добра робота не тільки любити тих, хто породжений від Нього, а також тих, хто ззовні. І що Він наказує нам, Він Сам по-перше чинить.

РОЗДІЛ IX. ВОСКРЕСІННЯ МЕСІЇ ДОВОДИТЬ, ЩО ТІЛО ВОСКРЕСАЄ.

Якщо Він не мав потреби в плоті, чому Він зціляв її? І що найсильніше з усього, Він воскрешав мертвих. Чому? Чи не щоб показати, яким воскресіння має бути? Як, тоді, Він воскрешав мертвих? Їхні душі чи їхні тіла? Очевидно обидва. Якби воскресіння було тільки духовним, було б потрібно, щоб Він, воскрешаючи мертвих, показав тіло, що лежить окремо саме собою, і душу, що живе окремо сама собою. Але тепер Він не вчинив так, а воскресив тіло, підтверджуючи в ньому обіцянку життя. Чому Він воскрес у плоті, в якій Він страждав, хіба щоб показати воскресіння плоті? І бажаючи підтвердити це, коли Його учні не знали, чи вірити, що Він справді воскрес у тілі, і дивилися на Нього й сумнівалися, Він сказав їм: «Ви ще не маєте віри, дивіться, що це Я»; і Він дозволив їм торкнутися Його й показав їм відбитки цвяхів у Своїх руках. І коли вони були всяким родом доказу переконані, що це був Він Сам, і в тілі, вони попросили Його їсти з ними, щоб вони могли так ще точніше пересвідчитися, що Він справді воскрес тілесно, і Він їв медовий стільник і рибу. І коли Він так показав їм, що справді є воскресіння плоті, бажаючи показати їм і це, що не неможливо для плоті піднятися на небо (як Він сказав, що наше житло на небі), «Він був узятий на небо, доки вони дивилися», як Він був у плоті. Якщо, отже, після всього сказаного, хтось вимагає демонстрації воскресіння, він ні в якому відношенні не відрізняється від саддукеїв, оскільки воскресіння плоті є сила Ягве, і, бувши понад усяке міркування, встановлюється вірою й бачиться в ділах.

РОЗДІЛ X. ТІЛО СПАСЕНЕ, І ТОМУ ВОСКРЕСНЕ.

Воскресіння є воскресіння плоті, яка померла. Бо дух не вмирає; душа — у тілі, і без душі воно не може жити. Тіло, коли душа покидає його, не існує. Бо тіло є дім душі; а душа — дім духу. Ці троє, в усіх тих, хто плекає щиру надію й безсумнівну віру в Ягве, будуть спасені. Зважаючи, отже, навіть на такі аргументи, як придатні для цього світу, і виявляючи, що, навіть згідно з ними, не неможливо, щоб плоть була регенерована; і бачачи, що, крім усіх цих доказів, Спаситель у всьому Євангелії показує, що є спасіння для плоті, чому ми ще довше терпимо ті невіруючі й небезпечні аргументи й не бачимо, що ми ретроградуємо, коли слухаємо такий аргумент, як цей: що душа безсмертна, але тіло смертне й нездатне бути оживленим? Бо це ми звикли чути від Піфагора й Платона, ще перед тим, як ми навчилися правди. Якщо, тоді, Спаситель сказав це й проголосив спасіння самій душі, яку нову річ, понад

те, що ми чули від Піфагора й Платона й усієї їхньої банди, Він приніс нам? Але тепер Він прийшов, проголошуючи радісне вістку нової й дивної надії людям. Бо справді дивною й новою річчю було для Ягве обіцяти, що Він не триматиме нетління в нетлінні, але вчинить тління нетлінням. Але оскільки князь злості не міг жодним іншим способом зіпсувати правду, він вислав своїх апостолів (злих людей, які ввели хворобливі вчення), обираючи їх з-поміж тих, хто розп’яв нашого Спасителя; і ці люди несли ім’я Спасителя, але чинили діла того, хто послав їх, через кого саме ім’я було обмовлене. Але якщо плоть не воскресає, чому вона також охороняється, і чому ми радше не дозволяємо їй потурати своїм бажанням? Чому ми не наслідуємо лікарів, які, як кажуть, коли вони одержують пацієнта, що безнадійний і невиліковний, дозволяють йому потурати своїм бажанням? Бо вони знають, що він умирає; і це справді ті, хто ненавидить плоть, певно чинять, викидаючи її зі своєї спадщини, наскільки вони можуть; бо з цієї причини вони також зневажають її, бо вона незабаром стане трупом. Але якщо наш лікар Месія, Ягве, врятувавши нас від наших бажань, регулює нашу плоть Своїм власним мудрим і стриманим правилом, очевидно, що Він охороняє її від гріхів, бо вона володіє надією спасіння, як лікарі не дозволяють людям, яких вони сподіваються спасти, потурати, яких задоволень вони бажають.