Юстин Мученик — Про єдине правління Бога

Святий Юстин Мученик: Про єдине правління Ягве

РОЗДІЛ 1 · Мета автора

ХОЧА людська природа спочатку одержала союз розуму й безпеки, щоб розрізняти істину й поклоніння, належне одному Ягве всіх, однак заздрість, підсуваючи велич людської величі, відвернула людей до творення ідолів; і цей забобонний звичай, триваючи довгий період, передається більшості, ніби він природний і істинний. Справа людинолюбця, а радше ягвелюбця, — нагадати людям, які знехтували цим, те, що вони мають знати. Бо істина сама по собі достатня, щоб показати, через ті речі, які містяться під полюсом неба, порядок [установлений] Тим, хто створив їх. Але забуття, оволодівши умами людей, через довготерпіння Ягве діяло безрозсудно, переносячи на смертних ім’я, застосовне лише до єдиного істинного Ягве; і від небагатьох зараження гріха поширилося на багатьох, засліплених народною оманою щодо знання того, що тривале й незмінне. Бо люди колишніх поколінь, які встановили приватні й громадські обряди на честь тих, хто був могутніший, спричинили, щоб забуття вселенської віри оволоділо їхнім потомством; але я, як щойно сказав, разом із ягвелюбним умом вдамся до мови того, хто любить людину, і поставлю її перед тими, хто має розум, який мають мати всі, хто має привілей спостерігати управління всесвітом, щоб вони незмінно поклонялися Тому, хто знає все. Це я зроблю не простим показом слів, а цілком вживаючи докази, взяті зі старої поезії в грецькій літературі й із писань, дуже поширених серед усіх. Бо з них славетні люди, які передали ідолопоклонство як закон масам, будуть навчені й викриті своїми власними поетами й літературою у великому невігластві.

РОЗДІЛ 2 · Свідчення про єдність Ягве

Перш за все, Ешхіл, пояснюючи порядок своєї роботи, висловився також наступним чином щодо єдиного Ягве:

Далеко від смертних помісти святого Ягве, і ніколи не думай, що Він, подібно до тебе, в тілесні шати зодягнений; бо цілком невідомий великий Ягве такому червові, як ти. Різні подоби Він носить; часом Він здається пожираючим вогнем, що горить ненаситно; тепер — як вода, то знову в чорних складках темряви ховає Себе. Ні, навіть самі звірі землі відображають Його священний образ; а вітер, хмари, дощ, гуркіт грому й спалах блискавки відкривають людям їхнього великого й суверенного Ягве. Перед Ним море й скелі, з кожним джерелом, і всі потоки вод у благоговінні схиляються; і коли вони дивляться на Його жахливе обличчя, гори й земля, з найглибшими глибинами океану, і найвищі вершини гір тремтять: бо Він — Ягве Всемогутній; і це — слава Ягве Всевишнього.

Але він не був єдиним чоловіком, ініційованим у знаннях Ягве; бо Софокл також таким чином описує природу єдиного Творця всіх речей, Єдиного Ягве:

Є один Ягве, воістину є лише один, який створив небеса й широку землю внизу, блискучі хвилі океану й вітри; але багато хто з нас, смертних, помиляється серцем і встановлює, для втіхи в наших горестях, образи богів у камені й бронзі, або фігури, вирізьблені в золоті чи слоновій кості; і, влаштовуючи для них, наших виробів, і жертву, і величний обряд, ми думаємо, що так чинимо благочестиве діло.

І Філемон також, який опублікував багато пояснень про стародавні звичаї, спільніць з знанням правди; і так він пише:

Скажи мені, які думки про Ягве ми маємо мати? Одного, який бачить усе, але Сам невидимий.

Навіть Орфей, який вводить триста шістдесят богів, свідчитиме на мою користь із трактату під назвою Діатеке, в якому він, здається, кається у своїй омані, пишучи таке:

Я говоритиму до тих, хто законно може слухати; усі інші, ви, нечестиві, тепер зачиніть двері! І, о Мусею, слухай мене, ти, хто є потомством місяця, що приносить світло. Слова, які я кажу тобі тепер, справді істинні. І якщо ти бачив мої колишні думки, нехай вони не позбавлять тебе блаженного життя; а радше зверни глибини власного серця до того місця, де живуть світло й знання. Візьми божественне слово, щоб провадити твої кроки; і, ходячи добре прямим певним шляхом, дивися на єдиного й всесвітнього Царя, одного, самонародженого, і єдиного Того, від кого все, і ми самі, походимо. Все відкрите Його пронизливому погляду, доки Він Сам усе ще невидимий; присутній у всіх Своїх ділах, хоч усе ще невидний, Він дає смертним зло з добра, посилаючи і холодні війни, і слізні скорботи; і крім Великого Царя немає іншого. Хмари назавжди осідають довкола Його престолу; а смертні зіниці в просто смертних очах надто слабкі, щоб бачити Йова, який царює над усім. Він сидить утверджений у мідних небесах на Своєму престолі; і під Своїми ногами Він топче землю й простягає Свою праву руку до всіх кінців океану, і довкола тремтять гірські хребти, і потоки, і глибини синього й сивого моря.

Справді, він говорить так, ніби був очевидцем величі Ягве. І Піфагор погоджується з ним, коли пише:

Якби хтось зухвало сказав: Ось, я — Ягве! Крім Єдиного — Вічного — Нескінченного, тоді нехай він із престолу, який узурпував, виявить свою силу й утворить іншу кулю, таку, в якій ми живемо, кажучи: Це — моя. І не тільки так, а в цьому новому володінні нехай він живе назавжди. Якщо він це може, тоді воістину він — проголошений бог.

РОЗДІЛ 3 · Свідчення про майбутній суд

Далі ж щодо Нього, що Він один могутній і встановити суд над ділами, вчиненими в житті, і над невіглаством щодо Божества [виявленим людьми], я можу навести свідків із ваших власних рядів; і першого — Софокла, який говорить таке:

Той час часів прийде, неодмінно прийде, коли з золотого ефіру вниз упаде вогню рясний скарб, і в палаючому полум’ї все земне й небесне буде спожите; і тоді, коли все творіння розчиниться, остання хвиля моря помре на березі, гола земля, позбавлена дерев, палаюче повітря жодної крилатої істоти на своїх грудях не носитиме. Є дві дороги до Аду, добре знаємо; цією праведні, а тією злі, до своїх окремих доль прямуватимуть; і Він, хто все знищив, усе спасе. І знову Філемон: Чи думаєш ти, Нікострате, що мертві, які тут часто насолоджувалися тим добром життя, яке має людина, втікають від уваги Божественності, ніби вони можуть бути Ним забуті? Ні, є око Справедливості, яке стежить за всім; бо якщо добрі й злі знаходять той самий кінець, тоді йди, грабуй, кради, обдирай, як хочеш, чини все зло, яке тобі здається добрим. Але не будь обманутий; бо внизу є престол і місце суду поставлене, яке займе Ягве всіх, чиє ім’я жахливе, і я не насмілюся вимовити його слабкою людською мовою. І Евріпід: Не скупо він дає строк життя, щоб ми, держателі, могли бути справедливо суджені; і якщо смертна людина думає приховати свою щоденну провину від гострого ока Ягве, це — зла думка; так, якщо вона випадково зустріне Справедливість, яка бере свій час, вона вимагає його як свого законного в’язня: але багато хто з вас поспішно вчиняє подвійний гріх і каже, що немає Ягве. Але, ах! є; є. Тоді гляди, щоб той, хто, будучи злим, процвітає, міг викупити такий дорогоцінний час, інакше потім чекає на нього належна нагорода покарання.

РОЗДІЛ 4 · Ягве бажає не жертв, а праведності

І що Ягве не вмиротворюється узливаннями й кадилом злочинців, а віддає помсту в праведності кожному, знову Філемон свідчитиме мені: Якщо хтось мріяв би, о Памфіле, жертвою биків чи кіз — ні, тоді, при Юпітері, — чи будь-яких таких речей; або підношенням золотих чи пурпурових шат, або образів зі слонової кості й самоцвітів; якщо так він думає, що може умиротворити Ягве, він помиляється й показує себе дурнем. Але нехай він радше буде корисним і добрим, не вчиняючи ні крадіжки, ні пожадливих діл, ні мерзенного вбивства задля земних багатств. Нехай він не жадає нічиєї дружини чи дитини, його блискучого дому, його розлогого майна, його дівчини чи його раба, народженого в його домі, його коней, чи його худоби, чи його волів; ні, не жадай навіть шпильки, о Памфіле, бо Ягве, близько біля тебе, бачить усе, що ти чиниш. Він завжди гнівається на злу людину, але в праведному все ще має вподобання, дозволяючи йому збирати плід своєї праці й насолоджуватися хлібом, який здобув його піт. Але, будучи праведним, гляди, сплачуй свої обітниці й Ягве, подателеві, принось дари. Клади свою окрасу не в зовнішніх показах, а у внутрішній чистоті серця; чуючи тоді грім, ти не боятимешся і не втечеш, о господарю, від його голосу, бо ти свідомий жодного злого діла, і Ягве, близько біля тебе, бачить усе, що ти чиниш.

Знову Платон, у Тімеї, каже: "Але якщо хтось, розглянувши, справді вчинив би суворе дослідження, він не знав би різниці між людською й божественною природою; бо Ягве змішує багато речей в одне [і знову здатен розчинити одне в багато речей], бачачи, що Він наділений знанням і силою; але жодна людина ні є, ні ніколи не буде здатною виконати жодне з цього".

РОЗДІЛ 5 · Марні претензії фальшивих богів

Але щодо тих, хто думає, що вони поділять святе й досконале ім’я, яке деякі одержали за марною традицією, ніби вони боги, Менандр в Аврізі каже: Якщо існує бог, який виходить зі старою жінкою, або який входить крадькома до будинків через стулкові двері, він ніколи не зможе мені догодити; ні, а тільки той, хто залишається вдома, справедливий і праведний Ягве, щоб давати спасіння Своїм поклонникам. Той самий Менандр, у Священику, каже: Немає Ягве, о жінко, який може спасти одну людину іншою; якщо справді людина, зі звуком дзвінких цимбал, причаровує бога, куди їй заманеться, тоді, безперечно, той, хто так чинить, є набагато більшим богом. Але це, о Родо, лише хитрі схеми, які зухвалі люди інтриги, безсоромні, вигадують, щоб заробити собі на життя, і дають посміховище вікові. Знову той самий Менандр, висловлюючи свою думку про тих, кого приймають як богів, доводячи радше, що вони не такі, каже: Так, якби я це побачив, тоді я хотів би, щоб моя душа повернулася до мене знову. Бо скажи мені, де, о Гето, у світі можливо знайти праведних богів? І у Вкладі: Є неправедний суд, як здається, навіть у богів. І трагік Евріпід, в Оресті, каже: Аполлон, спричинивши своїм наказом убивство матері, не знає, що означають чесність і справедливість. Ми служимо богам, ким би вони не були; але з центральних областей землі ти бачиш, Аполлон ясно дає відповідь смертним, і все, що він каже, ми чинимо. Його я послухався, коли та, хто народила мене, впала, убита моєю рукою: він — зла людина. Тоді вбий його, бо це він згрішив, а не я. Що я міг зробити? Чи не думаєш ти, що бог мав би звільнити мене від вини, яку я ношу? Той самий також в Іпполіті: Але в цих речах боги не судять правильно. І в Іоні: Але в дочці Ерехтея який мені інтерес? бо це стосується не таких, як я. Але коли я прийду з золотими посудинами для узливань, я окроплю росу, і все ж мушу застерегти Аполлона про його діла; бо коли він одружується з дівчатами силою, дітей, таємно народжених, він зраджує, а потім зневажає, коли вони помирають. Так не ти; а доки можеш, завжди переслідуй чесноти, бо боги неодмінно покарають людей злості. Як це правильно, щоб ви, хто приписав закони для проводу людей, жили неправедно?

Але ви, будучи відсутні, я вільно говоритиму, і ви людям дасте задоволення за примусовий шлюб, ти, Нептуне, Юпітере, хто головує над небом. Храми ви спорожнили, а несправедливість відплачуєте. І хоч ви хвалите розсудливих до небес, але ви наповнили свої руки злостю. Більше не правильно називати людей злими, якщо вони наслідують гріхи богів; ні, радше нехай їхні вчителі будуть злими. І в Архелаї: Дуже часто, сину мій, боги бентежать людство. І в Беллерофонті: Вони не боги, хто не чинить те, що правильно. І знову в тому самому: Боги царюють на небі, цілком певно, каже один; але це неправда, — і нехай той, хто так говорить, не буде настільки дурним, щоб уживати давню традицію, або зважати на мої слова: а нехмарним оком споглянь справу в її найяснішому світлі. Абсолютна влада, кажу я, позбавляє людей життя й майна; переступає дану віру; не щадить навіть міст, а жорстокою рукою грабує й спустошує їх безжально. Але ті, хто чинить ці речі, мають більше успіху, ніж ті, хто живе лагідним благочестивим життям; і малі міста, я знаю, які шанують богів, покірно схиляються перед багатьма списами більших безбожних; так, і я думаю, якщо хтось ліниво ледарює й утримується від праці своїми руками для прожитку, а все ж молиться богам; він дуже скоро знатиме, чи вони відвернуть від нього нещастя. І Менандр у Діфілі: Тому припишімо хвалу й велику честь Тому, хто є Отець і Ягве всіх; єдиний творець і збережитель людства, і хто всіма добрими речами нашу землю наповнив. Той самий також у Рибалках: Бо я вважаю, що те, що живить моє життя, є Ягве; а той, чий звичай — зустрічати потреби людей, — Він не потребує з наших рук поновлених запасів, Сам будучи всім у всьому. Той самий у Браттях: Ягве завжди є розумом для тих, хто праведний: так думали наймудріші люди. І в Тібіцинах: Добра причина знаходить храм у всіх речах, у якому поклонятися; бо що таке ум, як не голос Ягве, вкладений у нас? І трагік у Фріксі: Але якщо благочестиві й безбожні ділять ту саму долю, як ми могли б думати це справедливим, якщо Йов, найкращий, не судить прямо? В Філоктеті: Ти бачиш, як почесний здобуток вважається навіть для богів; і як захоплюються тим, чий вівтар найбільше навантажений жовтим золотом. Що ж, тоді, заважає тобі, оскільки добре бути подібним до богів, від прийняття так здобутку? У Гекубі: О Юпітере! ким би ти не був, про кого, крім як у слові, все знання не вдається; і, Юпітере, чи ти справді велика необхідність, чи ум людини, я поклоняюся тобі!

РОЗДІЛ 6 · Ми маємо визнавати лише одного Ягве

Отже, ось доказ чесноти й ума, який любить розсудливість, — повернутися до спільності єдності й приєднати себе до розсудливості для спасіння, і зробити вибір кращих речей за свободою волі, вкладеною в людину; і не думати, що ті, хто володіє людськими пристрастями, є панами всього, коли вони не здаватимуться такими, що мають навіть рівну владу з людьми. Бо в Гомера Демодок каже, що він самонавчений — "Ягве надихнув мене піснями" — хоч він смертний. Ескулап і Аполлон навчаються лікувати в Хірона Кентавра, — дуже нова річ справді, щоб богів навчала людина. Що мені говорити про Вакха, про якого поет каже, що він безумний? або про Геркулеса, про якого він каже, що він нещасний? Що треба говорити про Марса й Венеру, провідників перелюбу; і за допомогою всього цього встановити доказ, який було розпочато? Бо якщо хтось, у невігластві, наслідував би діла, які називають божественними, він був би зарахований до нечистих людей і чужий життю й людству; а якщо хтось чинить так свідомо, він матиме правдоподібне виправдання, щоб уникнути помсти, показуючи, що наслідування богоподібних діл зухвалості — не гріх. Але якщо хтось докорятиме цим ділам, він відбере їхні добре відомі імена й не прикриє їх гарними й правдоподібними словами. Треба, отже, прийняти істинне й незмінне Ім’я, проголошене не тільки моїми словами, а й словами тих, хто познайомив нас із елементами навчання, щоб ми, живучи бездіяльно в цьому теперішньому стані існування, не тільки як ті, хто не знає небесної слави, а й як ті, хто виявився невдячним, не склали наш звіт Судді.